11 забагато турбот

Декілька днів Калден не з’являвся. Я сподівалася, що бачитиму його якомога рідше. Неприємний тип із небезпечною магією.

Заспокоївшись і змирившись із становищем, у яке втрапила, я вирішила розібратися з порталом. Якщо я навчусь ним керувати і зможу раз і назавжди запечатати чи знищити, то стану непотрібною Калдену і він залишить у спокої мене, моїх батьків і жителів Осари.

Я навідалася до Олдена й переписала всі руни, щоб розібратися з ними вдома. Олден постійно бурчав, що будь-яка присутність заважає йому працювати, і не дозволяв затримуватися надовго. Він самотужки намагався розгадати значення рун, порівнюючи їх із відомими письменами. Моя підказка допомогла йому знайти правильний напрямок для досліджень.

У своїй кімнаті я створила щось подібне до дошки з інформацією про портал, як в Олдена, й розвісила зображення груп рун у тому порядку, в якому вони були нанесені на портальну арку.

Я намагалася згадати, як розміщувалися руни на рунних каменях-захисниках кордонів друїдів. Глибоко вдихнула й занурилася в транс. Магічний зв’язок зі штормом допоміг мені – його енергія стала провідником у моїй свідомості.

Я знайшла необхідний спогад і намагалася якнайкраще запам’ятати руни та їхнє розташування, щоб перенести їх на папір після виходу з трансу, адже тоді в мене не буде можливості підглянути.

Нарешті мені вдалося все вивчити. Я повернулася до свідомого стану – і побачила перед собою перелякану матір, яка трусила мене за плечі.

— Сеймарін! Ти чуєш мене?! Що з тобою?!

— Зі мною все гаразд, – я почала розтирати ноги, які затерпли від тривалого сидіння. – Я медитувала, потрібно було подумати.

— Та я ледь розуму не втратила! Більше години намагалася тебе привести до тями! — вигукнула матінка схвильовано зазираючи в очі.

Невже я так довго медитувала? Важко слідкувати за часом блукаючи власними спогадами.

— Заспокойся, будь ласка. Коли я медитую, то не відчуваю свого тіла. Та й за часом не можу встежити.

— Ти хоч попереджай! – мама все ще не могла оговтатися, нервово поправила волосся.

— А раніше я хіба не медитувала?

— Ні, такого не було.

— Гаразд, тепер знатиму, що потрібно попереджати. Не хвилюйся так, добре?

— Добре, – відповіла мама вже спокійніше. – Заходив генерал Магвар. Хотів із тобою поговорити, але про що саме – не сказав.

— Добре, знайду його. Заодно потренуюся – потрібно розім’ятися після довгого сидіння.

— Мені не подобаються твої тренування. І раніше я цього не схвалювала. А тепер, коли ти повернулася, на додачу до них ще й ця медитація та нездорова цікавість до порталу… Я тебе майже не впізнаю! Ти занадто подорослішала для свого віку.

Я обійняла матінку.

— Що я можу вдіяти? Хочу якомога швидше з усім розібратися, тоді матиму більше часу для спілкування з тобою. А поки що мені потрібно підтримувати себе у хорошій формі.

Вона лише сумно зітхнула, лагідно провела долонею по щоці.

— Ти так швидко виросла… Для мене ти завжди залишатимешся маленькою дівчинкою, моєю пташечкою. Прошу, тільки не наражай себе на небезпеку.

— Я намагатимусь, – підбадьорливо посміхнулася.

Коли я залишилася сама, то переписала руни, які вивчила зі спогаду, й прикріпила їх на стіну. Потім порівняла їх із зображенням рун арки. Вони були ідентичні й мали таке ж розташування, але одна руна на арці відрізнялася – її не було на рунних каменях. Я обвела її. Щоб розгадати їхні властивості, мені потрібні знання з Андали. Навіть вивчивши зображення, я не розуміла їхнього значення.

Я вирішила поки що відкласти роботу з порталом і попрямувала до генерала. Потрібно чергувати фізичні та розумові зусилля.

Я знайшла його на тренувальному майданчику. Генерал механічно відпрацьовував один і той самий прийом із мечем, заглибившись у думки. Я кілька разів покликала його, і нарешті він звернув на мене увагу.

— А, Сеймарін, – мовив він. – Хотів із тобою поговорити. Ходімо до будинку.

Він заніс мечі до зброярні й попрямував на подвір’я, занурений у думки.

— Сідай, — він запропонував мені стілець і сам розмістився навпроти. — Як я казав, у твоїй розповіді про битву було щось, що мені не сподобалося. Я ще раз допитав тих, хто там був і вижив. Їхні свідчення різнилися, вони плуталися у фактах, послідовності подій. Спочатку я не надавав цьому значення, але коли почав вимагати більш детальної розповіді — відразу відчув обман.

Натиснувши на них, вдалося з’ясувати, що вибух не був випадковим. Тебе хотіли вбити.

Хоч я це вже й так знала, але знову почувши, в мене мурашки пробігли спиною. Моя слабка надія, що в мене поцілили тим заклинанням випадково — остаточно розсипалась.

— Я це підозрювала, — хмуро відповіла генералу.

Та хто ж так мене ненавидів? Із того, що мені вдалося дізнатися про своє життя, лише Зейра могла відчувати до мене настільки сильну неприязнь. Але невже вона здатна на вбивство?

— Виконавцем була Зейра. Як ти й підозрювала, — підтвердив мої здогадки Магвар. — Та я не маю прямих доказів. До того ж, вона занадто слабкий маг для такого заклинання. Думаю, її використали, щоб приховати справжніх замовників, скориставшись її ненавистю до тебе. Проти тебе застосували складне заклинання, найімовірніше, поміщене в артефакт. Тут немає магів, здатних створити таке, і все було влаштовано так, щоб замести сліди. Це робота когось могутнього та впливового. Тільки от постає питання: кому ти так заважала, що він витратив стільки зусиль?

Що далі, то цікавіше. Мене хотіли вбити, але хто і чому — невідомо. Як мені це з’ясувати, якщо я нічого не пам’ятаю про своє минуле?

— Зі слів Ісарії, я навіть Осару не залишала. Кому ж я могла так завадити?

— Поки не знаю. Я намагаюся це з’ясувати. Але будь обережною — вони можуть повторити спробу.

— Гадаю, батькам про це краще не говорити, а то вони мене з дому не випустять.

— Згоден. Вони можуть занадто гостро відреагувати й розповісти зайве комусь сторонньому. Але ти будь обачною.