10 Лорд Калден

Розмірковуючи дорогою, я й повернулась додому.

Хотіла відразу розповісти батькам, як пройшло моє спілкування з Олденом, та знову зустрілась поглядом з янтарними очима.

Їх власник сидів з батьками у вітальні за столом. Я застигла посеред кімнати, приголомшена несподіванкою. Мої кінцівки немов заціпеніли, а слова застрягли в горлі.

Вітальня виглядала так само затишно, як завжди, але відчуття напруги ніби згущувало повітря.

Тривога та сум'яття охопили мене. Чому цей незнайомець у нас вдома? Чому в його присутності я почуваюсь, як здобич перед хижаком?

— Сеймарін, ти рано. Таки не склалось з Олденом? — співчутливо запитав батько. — Що, навіть мамина особлива настоянка не допомогла? Як шкода. Тільки дарма її витратив. Я ж дістав її з власних запасів.

Я намагалася вловити зміст його слів, та всі думки захопив загадковий чоловік, якого я вже встигла назвати про себе лордом темряви.

Калден, спокійний і впевнений, схилив голову, оцінюючи мене поглядом. Його кутики губ піднялись у подобі усмішки та це більше нагадувало оскал хижого звіра на здобич, якою зараз була я. 

Його присутність викликала відчуття небезпеки, що пробирало до кісток. Холодний піт зволожив мені спину.

Знову ця потужна, невловима аура… Вона тиснула на мене. Щось подібне я відчувала коли першого разу наблизилась до шторму. Та все ж відчуття дещо різнились. Тоді не відчувалатакої загрози власному життю.

Я хотіла втекти, та водночас відчувала незрозумілий потяг до нього. Що зі мною відбувається? Ніяк не можу відвести погляд.

Злість на власну слабкість допомогла вирватися з трансу. Я помітила, що досі стою посеред вітальні, пильно вдивляючись у Калдена.

Зібравши всю силу волі, повернула собі зовнішній спокій і змогла відповісти:

— Ні, тату, все склалося добре. Нам вдалося порозумітися.

— Чудово, доню, — посміхнулася мама. — Дізналася щось нове?

Я глибоко вдихнула, намагаючись приборкати внутрішнє тремтіння. Вплив аури Калдена не зник, але я не мала наміру показувати слабкість. Стисла долоні в кулаки й спокійно відповіла надавши безтурботного тону голосу:

— Так, ми з Олденом змогли з’ясувати нові факти про портальну арку. Йому потрібно обміркувати отримані дані.

— Невже? — несподівано запитав Калден. Його голос був низьким, незворушним, а вираз обличчя — непроникним. — І що ж ви з’ясували?

Мені довелось знову поглянути на нього. Та цього разу я наповнила своє тіло магією з внутрішнього резерву й доповнила її чистою енергією шторму.

Навіть невелика її частка полегшила мій стан, дозволила чіткіше мислити й менше піддаватися його впливу. 

Потрібно активніше розвивати другий свій магічний резерв щоб мати більше енергії шторму у власному тілі.

Тепер мені здається дивним, чому батьки так спокійно поводяться в його присутності? Невже лише я відчуваю цей незрозумілий вплив, що йде від нього? Мене не представили йому, а його мені. Ми знайомі? Чи тут щось інше?

Я поглянула на батьків. Вони здавалися спокійними, поводилися привітно. Отже, він не ворог? Але щось у мені відмовлялося цьому вірити.

Гаразд, якщо скажу щось не те, батьки допоможуть. А поки що діятиму за інтуїцією.

Я нахилила голову набік в його манері, ледь посміхнулась й з викликом сказала:

— Перед тим як запитувати, варто хоча б представитися.

Він продовжив сидіти спокійно, лиш припідняв брову. А в його очах блиснув інтерес. І здалось, ніби я знову помітила посмішку.

— А це вже щось новеньке, — пробурмотів собі під ніс.

Він підвівся й повільно рушив до мене, не відводячи погляду.

— Я Калден Дарксайд, лорд гірських драконів, — представився він, трохи вклонившись.

Дракон? Отже, це про нього розповідали? Скільки ж сили в ньому криється, якщо всі мої відчуття волають про небезпеку.

— Сеймарін з роду Сантрі підкорювачів блискавки, — назвалась у відповідь, як мене навчив батько, випроставшись та приклавши кулак до серця.

— Сеймарін, —  протяжно повторив він моє ім’я, ніби смакуючи кожен звук.

Я здригнулася. Щось у його голосі знову вибило мене з рівноваги.

— Здається, це ім'я чуже тобі. Як тебе звуть насправді?

Я на мить розгубилася, але одразу ж повернула маску незворушності. Впевнено глянула йому у вічі.

От я й познайомилась з драконом, як того й хотіла та це принесло мені тільки нові проблеми. Сподіваюсь вдасться якось виплутатись з цього.

Якою ж силою володіють дракони? Не схоже щоб він міг читати думки. Та ці його слова збивали спантелику. Як мені з ним поводитись далі? Відчуття, ніби зараз йду по лезу ножа. Ну що ж, продовжимо нашу гру.

— Ми перейшли на "ти"? — примружилася я. — Через певні обставини моє ім’я тепер Аміра.

— Аміра… — повторив Калден, перекочуючи літери, ніби куштуючи їх на смак.

Я знову відчула, як по шкірі пробігли мурашки.

— Тепер ми справді знайомі, — задоволено мовив він. — То що ж ви з’ясували про портал?

Чому його так цікавить портал? Чи варто йому розповідати? А чому, доречі, батьки ніяк не реагують на нашу дивну розмову? 

Я перевела на них погляд. Вони спокійно сиділи за столом, пили чай, ніби нас тут і не було. Через ввічливість вирішили не втручатися?

— Не потрібно так вороже до мене ставитись, — сказав Калден, — Ти можеш запитати у своїх батьків. Я лише допомагаю розгадати загадку порталу.

На підтвердження його слів батько нарешті заговорив:

— Лорд Калден допомагає нам у дослідженнях. В його розпорядженні мало часу, але він робить усе можливе.

Батько довіряє йому. Але чи варто мені? 

Та й невже лорд драконів просто по своїй доброті душевній вирішив допомогти нам? Зовсім не вірю в це. Він дуже підозрілий та небезпечний тип. Та гадаю я не маю вибору.

— Я розглядала зображення рунних надписів, що знаходяться в Олдена і впізнала деякі з них. Та припустила які саме властивості вони можуть надавати портальній арці. 

— Впізнала деякі руни? Звідки ти можеш їх знати? — примружився Калден.