9 буркотун елементаль

Я прокинулась разом з сонцем. Мене очікував насичений день. Тренування з Магваром, знайомство з дослідником порталу. 

Ух, не можу стримати емоції. Можливо саме сьогодні дізнаюсь щось корисне про портал, що дасть хоч якесь розуміння куди рухатись далі до розгадки.

Тренування з Магваром закінчилось десь після полудня. Я домовилась з ним, що тренуватимусь тільки першу половину дня, другу ж присвячуватиму дослідженням портальної арки.

Сьогодні генерал не став занадто сильно наді мною знущатись — це з його слів. Я ж була геть іншої думки. 

Моє тіло знову покрилось синцями та дрібними порізами, що вже казати про одяг. Він мене зовсім не шкодував, ганяв до знемоги. Та й навіть тоді на завершення влаштував черговий спаринг, коли я вже ледь трималась на ногах.

Вигляд в мене був страхітливий. Я сама стала схожа на якесь чудовисько.

— На сьогодні вистачить самої розминки, а завтра я вже серйозно візьмусь за тебе, — мовив він мені на прощання.

Він точно хоче звести мене в могилу. 

Ледь видавила з себе посмішку та попрямувала додому.

Там мене спіткала невдача. Мені не вдалось прослизнути непоміченою до своєї кімнати, щоб матінка не помітила в якому я стані повертаюсь з тренування. Тож довелось вислухати чергову порцію нотацій від неї.

Стоїчно витримавши її тираду, я нарешті змогла піти привести себе в порядок. Довелось витратити трохи часу щоб зцілити ушкодження і відмити увесь бруд. Та впоравшись я була сповнена сил, готова йти знайомитись з дослідником портальної арки.

Очікувала батька на подвір'ї. Він з'явився з якимось загадковим пакунком в руках.

— А це що? — поцікавилась у нього.

— Щоб отримати хоча б якусь інформацію тобі потрібно завоювати його прихильність. Ось це нам допоможе. Маленька його слабкість, — батько таємниче посміхнувся.

— І що ж це? — тато мене заінтригував.

У елементалів є якась слабкість чи це тільки саме в цього? Цікаво що ж це може бути.

— Пізніше дізнаєшся, — весело підморгнув мені тато.

Я залишилась без відповіді. Всю дорогу могла тільки губитись в здогадках, що ж то за слабкість така.

З розповідей Дарілея я пам'ятала, що елементалі єдині з природою, самодостатні, зневажають матеріальні блага, які цінуються в інших народів. А тут якась слабкість, що вміщається в пакунку. Що ж це?

Я навіть припинила нервуватись через знайомство з цим примхливим елементалем та чи зможу з ним порозумітись.

А чи не було це таким планом батька, відволікти мене від хвилювання і зайняти мої думки чимось іншим? 

Я посміхнулась власним думкам. Навіть в таких дрібницях рідні турбуються про мене. Мати близьких людей, які щиро люблять тебе — справжнє щастя.

Ми підійшли до невеличкого будиночку. На подвір'ї у тіні дерев стояло двоє чоловіків. Один невисокий кремезний. Він щось жваво розповідав активно розмахуючи руками. Але саме другий загадковий незнайомець відразу привернув мою увагу.

Щось у ньому притягувало мене ніби магніт. Високий, з чорним волоссям недбало зачесаним. Похмурий, в дорогому одязі темних кольорів. Від нього йшло відчуття небезпеки. Він тримався ніби граційний хижак. В ньому мені відразу щось здалось дивним та я зрозуміла лиш наблизившись. Його незвичайні очі - яскраво янтарного кольору з поздовжніми зіницями. 

Коли він перевів свій погляд на мене, його зіниці на мить розширились, а тоді знову стали ще вужчим ніж були до цього. На його шкірі раптово проступала луска і відразу ж зникла. 

Я стояла заворожена не взмозі відірвати погляд від нього. Відчувала потужну ауру, що пригнічувала своєю силою. Такого зі мною ще не траплялось. Він притягував і лякав мене одночасно.

Я стояла загіпнотизована янтарним поглядом незнайомця. Все в мені кричало, що потрібно триматись від нього якомога подалі та я не могла зробити навіть кроку. 

Коренастий чоловік помітивши, що його співрозмовник відволікся на щось інше та припинив його слухати обернувся до нас. Він хмуро зміряв поглядом мене з батьком. Та коли він помітив пакунов в руках в тата, швидко розплився в привітній посмішці. 

Я відволіклась і це допомогло мені впоратись з власною реакцією на другого загадкового чоловіка.

Що це щойно трапилось? Що це були за відчуття? Краще триматись подалі від цього незнайомця.

— Дейвіне! Радий бачити тебе! — вигукнув нижчий чоловік.

Високий же тільки мовчки кивнув на знак привітання.

Я насторожено стала спостерігати за тим, що відбувалось. Не випускала з поля зору обох незнайомців. Чуття підказувало, що потрібно бути насторожі. Хоч батько й поводився спокійно.

— А ти дійсно радий бачити саме мене? А не те що я приніс, — батько хитро примружився помахавши пакунком в повітрі.

— Не ображай мене так, Дейвіне. Я радий твоєму візиту. Але й ще більше тому що ти приніс, — він потер руки в передчутті розглядаючи пакунок.

Його радість тривала не довго він знову поглянув на мене і спохмурнів.

— Але нащо ти привів з собою цю особу? Ти ж знаєш що я не люблю відвідувачів. А їх в мене й так сьогодні забагато, — він покосився на свого жовтоокого гостя.

— Це Сеймарін, моя донька. А це Олден, елементаль землі, справжній геній в дослідженні порталу, — представив нас один одному тато.

— Приємно познайомитись, — відповіла звичну фразу відірвавши погляд від загадкового незнайомця.

Зараз мене вже майже не хвилював Олден. Мою увагу захопив інший. Та й Олден проігнорував мене. Почав невдоволено дивитись на тата.

А я знову потай почала вивчати незнайомця. Його чомусь не представили мені. Він стояв і вже не звертав на мене уваги. Спокійний, врівноважений, вольовий, владний, небезпечний. Саме таке в мене склалося про нього враження.

Та й зовнішність мав вражаючу. Природа не поскупилася створюючи цей екземпляр. Цікаво почути його голос. Чомусь впевнена що він матиме низький глибокий тембр.

Він нагадував мені лорда темрями. Хто ж це такий? Чому в нього така дивна зовнішність? Чи була я з ним знайома раніше? Можливо ми з ним вже бачились, якщо батько не відрекомендував. Отже ми знайомі тільки я про це не пам'ятаю. Потрібно потім детально розпитати в батька про нього.