8 історія виникнення порталу

До вежі ми дісталися надвечір. Сонце вже котилось до обрію але все ще добре освітлюючи своїми променями місцевість.

Я показала печатку, яку дав мені генерал і нас без зайвих питань пропустили на спостережну вежу. Хоча вартовий покосився на мій запилений, місцями подертий одяг та не став нічого говорити.

Я заздалегідь озброїлась підзорною трубою посиленою магічно. Дістала її та почала розглядати портал. 

Широко розкинулась пустинна рівнина без жодної рослинності. Місцевість почало заносити піском. Здавалось арка порталу висмоктує життя навіть з самої землі та повітря. 

Посередині цієї пустки виднілись руїни оселі. Це й був той зловісний портал, що кожні кілька років відкривав сюди шлях потворам.

Грубе каміння утворювало високу арку. Я помітила що її грані розписані рунами. Та з такої відстані їх вкрай важко добре роздивитись. Я не змогла зрозуміти написаного.

Вирішила потай скористатись заклинанням вивчення невідомої мови, але воно не спрацювало. Руни так і залишились незрозумілими для мене.

Можливо заклинання не діє через те що я не можу чітко роздивитись напис? Навіть посилення підзорної труби не допомагає. Арка порталу знаходилась дуже далеко від спостережної вежі.

Портал давно досліджують, десь же мають бути зображення нанесених на неї рун. Потрібно дізнатися про це детальніше. Якщо вдасться чітко роздивитись руни, то зможу зрозуміти що там написано, скориставшись заклинанням.

Хоча якщо це не древня мова, а магічні руни то це заклинання буде безсилим. Та сподіватимусь на краще.

З цими думками я повернулась додому. Навіть встигла забути про мій зіпсований одяг. 

— О, Богине! Що з тобою трапилось?! — вигукнула матінка та поспішила мені на зустріч.

Я не відразу зрозуміла що її так збентежило. Досі йшла заглиблена у роздуми про руни порталу. Тільки згодом пригадала, що так нічого й не зробила зі своїм одягом. А на спарингу генерал мене не шкодував. То ж вигляд мій одяг мав жахливий.

— Арі, бувай. Побачимось завтра, — Ісарія зрадницьки полишила мене саму.

Провела її хмурим поглядом і тяжко зітхнувши, я почала виправдовуватись перед матінкою:

— Мамо, не хвилюйся. Зі мною все впорядку. Це тільки одяг так погано виглядає. Я просто трішки потренувалася з Магваром. Зараз переодягнусь.

— Хіба ж так можна? Ти ж тільки нещодавно повернулася до нас. Навіщо тобі знову ці тренування. Ти й так зробила вже багато для захисту Осари. Не потрібно тобі більше брати участь в наступній битві. Ти можеш принести багато користі як цілитель.

— Не хвилюйся, — посміхнулась зупинивши її тужіння, — я вже добре почуваюсь. І тренуюсь просто щоб бути в хорошій формі. Зі мною вже дійсно все добре.

Я не хотіла обговорювати з нею наступний прихід тіней. Якщо це трапиться, то я точно піду на захист. А після випадку, коли я ледь не загинула, матінка буде категорично проти цього. Та я не хотіла зараз з нею сперечатися через це.

Матінка хотіла продовжити журити мене. Та я помітила тата і швидко попрямувала до нього, щоб уникнути продовження неприємної розмови.

— Мамо, я зараз хочу розпитати дещо в тата, — звернулась до неї з посмішкою.

Вона тяжко зітхнула подивившись на мене тужливим поглядом. Більше нічого не сказала, продовжила займатись рослинами.

Тато мене оглянув з голови до ніг.

— Не варто засмучувати маму, — суворо мовив до мене, — вона тяжко переживала твою втрату. Не роби так більше.

— Вибач, тату, я не подумала. Більше так не вчиню, — опустивши погляд стиха промовила.

— Давай зараз ти переодягнешся. Ми сядемо й спокійно повечеряємо всі разом.

— Але ж я хотіла поговорити з тобою...

Тато зупинив мене заперечно похитавши головою.

— Спочатку тиха сімейна вечеря, а всі розмови потім. 

Я мовчки погодилась. Я щось дійсно занадто захопилась. Потрібно цінувати те що мені вдалось знайти своїх рідних і приділяти їм більше уваги.

Хоча можливо все тому що я так їх і не пригадала... Не відчуваю до них прив'язаності. Але вони стільки горя пережили, коли думали що втратили мене назавжди. Я повинна бути хорошою донькою для них. Більше не дозволю собі їх засмучувати.

По завершенню вечері я наважилась розпочати розмову з батьком про портал.

— Тату, ти знаєш як з'явився портал?

— Так, ми з мамою тільки прибули й почали обживатись в Осарі. Ангавел прибув раніше за нас і вже давно тут мешкав. Пам'ятаю як пролунав гучний вибух. Місцеві жителі направились до місця пожежі і я разом з ними. Дім Ангавела виявився повністю зруйнований. Все у вогні. Довкола розкидало шматки кам'яних стін. З будинку залишилась стояти лиш арка. На неї тоді ніхто не звернув особливої уваги. Вона виглядала як частина стіни з проходом між кімнатами. Ми загасили пожежу, спробували знайти мага, але так і не виявили його. Більше там не було чого робити, тож спокійно розійшлись по своїх домівках.

— І що трапилось далі?

— Всі хто тоді прийшов гасити пожежу почали погано себе почувати. Цілителі допомогли їм діагностувавши сильне виснажена. Тоді ми ще не знали з чим це пов'язано. Адже про властивість портальної арки витягувати енергію з усього живого ніхто ще не здогадувався. Пізніше відвідавши те місце помітили що рунні надписи на вцілій частині будинку почали сяяти. Також дивувало що вся рослинність довкола того місця гинула. І після кожного відвідування місця колишнього житла Ангавела всі хто туди наближався почувались жахливо. Саме тоді й стали закрадатись перші підозри, що з тим місцем щось не так. І невдовзі настав жахливий день... На всі поселення поблизу напали страшні потвори. Раніше ніхто з такими не стикався. Ми не були готові до навали. Тоді загинуло багато жителів. Решті дивом вдалось згуртуватися та дати їм відсіч. Спільними силами всіх потвор знищили.

— Ті хто з ними зіткнувся і вижив стали називати цих потвор тінями, — до розмови приєдналась мама, — вони дуже швидко пересуваються і ти встигаєш вловити тільки їх тінь.

— Величезні хижі потвори. Їх тіло вкрите чорною шерстю з довгими гострими, як лезо меча, пазурами і ці їх очі... Непроглядно чорні, здається ніби сама безодня дивитись на тебе.