6 генерал Магвар

Ми вийшли на околиці поселення. Неподалік виднілись розрізнені будівлі та тренувальні майданчики. За ними далі вже простягались тільки поля та неосвоєні землі.

— Після трагедії, коли загинула сім'я генерала він переселився сюди, — пояснила мені подруга, — ти йди сама. Я зачекаю на тебе тут. Він тільки з тобою приязний. А я не хочу з ним зайвий раз перетинатися і так вистачає муштри на тренуваннях.

Ісарія полишила мене та зручно влаштувалась в тіні фруктового саду, що ріс неподалік.

Що ж тоді піду сама. Мати говорила, що з ним можна поговорити відверто нічого не приховуючи. То ж не варто хвилюватись.

Я оглянула найближчу будівлю, там нікого не виявила. Попрямувала до наступної. Коли я зазирнула в прочинені двері, виявила склад зброї.

Нарешті мені пощастило зустріти хоча б когось. Біля дальньої стіни знаходився високий кремезний чоловік та начищав меч.

— Генерале Магвар Естігор? — запитала невпевнено.

Я не знала як виглядає генерал. Ісарія зрадницьки полишила мене саму навіть не допомігши з пошуками. Хоч би описала як він виглядає.

Чоловік здригнувся від несподіванки. Обернувся та на мить застиг на місці. Опам'ятавшись рушив до мене швидким кроками. 

Чоловік виявився на голову вище мене, широкий у плечах, кремезний. Суворі риси обличчя видавали бувалого воїна.

Він загрозливо швидко насувався на мене. Я навіть відступила на крок не знаючи що від нього очікувати. Він вихором налетів і міцно затиснувши у своїх ведмежих обіймах. По іншому це не назвеш.

— Після того як я гадав що ти загинула, я проклинав усіх богів. Мабуть їм набридло це слухати і вони вирішили повернути тебе, — замість привітання сказав він мені. 

Швидко відпустив опам'ятавшись. Мені навіть здалось що він почувається ніяково через свій раптовий прояв таких почуттів.

Схоже я таки знайшла генерала. Але що далі? Навіщо мене сюди прислала мати.

— Я теж рада бачити вас, генерале Естігор, здорового та неушкодженого.

Він чомусь нахмурився на мої слова.

Гадаю потрібно йому все відразу пояснити. Вирішила перейти до суті.

— Генерале Естігор, судячи з вашої реакції ви вже зрозуміли, що зі мною щось не так, — він насторожено кивнув на мої слова. — Я була тяжко поранена. Та вижити мені все ж вдалось, але я втратила всі свої спогади. Мене прислала сюди матінка. Вона сказала що вам можна довіряти. Іншим же поки я не розкриваю свою втрату пам'яті. Маю підозри, що хтось намагався мене вбити тому не можна щоб хтось посторонніх дізнався про це.

Я змовкла очікуючи на його подальшу реакцію.

Маю віддати йому належне. Він швидко опанував себе. Оцінив ситуацію обміркувавши мої слова.

— Зрозуміло. Добре що хоч якісь мої уроки не пройшли для тебе даремно. Ти правильно вирішила поки тримати все в таємниці, — він нахмурився, — буде трохи складніше все з'ясувати через те що ти не пам'ятаєш що ж трапилось у день битви. Та я радий твоєму поверненню. Ходімо в дім там розповіси все більш детально.

Він поглянув у бік фруктового саду.

— Ісарія вирішила залишити нас наодинці, — пояснила йому.

— Можливо так буде навіть краще. Вона занадто наївна і при ній не варто все обговорювати. А ти я бачу дуже змінилась з останньої нашої зустрічі.

— Я не пригадую якою була раніше, тому не можу на це нічого відповісти.

Стояв погожий день тому ми розмістились за столом під розлогим деревом. Генерал заварив якийсь напій з терпким ароматом майже чорного кольору.

Я стисло розповіла все що зі мною трапилось з моменту як опритомніла після поранення. Завершивши відпила напій. Відразу ж поморщилась від гіркувато-кислого смаку.

Як тільки можна таке пити? Невже йому це подобається?

— Ти зазвичай відмовлялась від мйорну, — він кивнув на чашку з напоєм.

— Планую й надалі так робити, — я відсунула від себе паруючий мйорн.

Хоч може це не ввічливо, але не збираюсь вливати в себе цю гидоту. Хоч аромат мені й подобався та смак виявився просто жахливим.

— Отже підведемо підсумки, — почав розмірковувати вголос генерал, — мешканці Андали досі залишаються відсталими та дріб'язковими. Навіть не хочу витрачати час на їх обговорення. 

Тут я з ним цілком погоджуюсь. Сама не бажаю про них більше згадувати.

— Далі, — продовжив говорити генерал, — погано що ти геть нічого не пам'ятаєш. Хоч в тебе збереглись залишкові знання і ти їх можеш використовувати підсвідомо. Це вже хоч щось. Також я помітив що ти дуже змінилась прямуючи додому, але в кращу сторону. Зникли дитячі пустощі і ти припинила бути такою наївною як була до цього. Це позитивний момент в цій ситуації.

Приємно чути похвалу. І його слова підтвердили мої здогадки. Що я до цього поводилась так само як поводиться Ісарія.

— Хоча через втрату пам'яті ти не зможеш вести в бій загін при наступній появі тіней.

Я здивовано поглянула на нього. Хоча пригадую матінка щось говорила таке. Я не була рядовим солдатом минулої битви. 

За короткий час на мене вивалили забагато різної інформації і деякі моменти я випустила з уваги. Я й справді не можу осягнути за такий короткий час так багато фактів про себе. Хоч це й мої колишні спогади.

— Не зможу вести загін? — перепитала.

— Так, — кивнув генерал, — втративши пам'ять ти забула особливості місцевості, а в битві з демонами важлива кожна дрібниця. Потрібно використовувати навіть найменші переваги щоб зменшити жертви. Але я відчуваю що ти покращила свої лідерські якості. В тобі відчувається сила духу, рішучість. Тому будемо поступово повертати тебе встрій. Кілька років маємо в запасі. А ще я хочу перевірити чи ти не забула чому я тебе вчив. Хочу перевірити твою техніку бою. Можливо постраждала не тільки твоя пам'ять. Мені потрібно знати з чим працювати.

Генерал Естігор підвівся і хотів йти до тренувальних майданчиків та я його зупинила.

— Генерале Естігор, я хочу ще розпитати про той вибух. Що ви знаєте?

Генерал повернувся до столу.

— Називай мене Магваром, так ти зверталась до мене раніше. За званням звертатимешся на полі бою. А ти, доречі, носиш звання капітана і підпорядковується особисто мені.