5 прогулянка Осарою

Наступного ранку я прокинулась в хорошому настрої. Давно я так добре не відпочивала. Життя потроху налагоджується. 

Я солодко потягувалась спускаючись сходами. Помітила, що мене внизу вже очікує Ісарія. Вона щось жувала дивлячись у вікно.

— Нарешті ти прокинулась, — почала вона бурчати помітивши мене, — тебе потрібно було назвати Сплюшкою, а не Сеймарін. Я гадала що й посивію доки ти виспишся. Скільки можна?

— Що за образи замість привітання?! Це так ти зустрічаєш чудом вижившу подругу? Я взагалі-то повстала з мертвих, тож можу дозволити собі хоча б добре виспатись, — я підійшла до столу і стягнула останню булочку у неї з тарілки.

— Гей, це моє! — спробувала протестувати на мої дії.

Та я не дала їй відібрати в мене випічку. І під ображеним поглядом Ісарії відкусила величезний шматок.

— Тепер я розумію чому я тебе буркотухою називала, — проговорила їй з набитим ротом.

Вона фиркнула на мої слова вдаючи ображену, а тоді не витримавши розсміялась.

— Дівчата, сідайте снідати, — покликала матінка.

— Та який там сніданок? Уже обід! — бурчала Ісарія, ніяк не вгамовуючись.

Я тільки посміхнулась на її слова.

— Дякую, мамо, я вже перекусила. Та й Ісі вистачить жувати, он скільки булочок вже стоптала. Ми тільки чаю вип'ємо.

— Ти на щось мені натякаєш, Арі? — хижо примружилась на мої слова Ісарія.

Я сховала свою посмішку за чашкою ароматного напою. І з самим невинним виглядом відпила гарячий чай ігноруючи її колючий погляд.

Ісарія мовчала недовго. Почала розмову вмить забувши про образи.

— Ух, у мене стільки планів на сьогодні. Стільки хочу тобі всього показати. А надвечір влаштуємо гуляння на честь твого повернення. Ти тут місцевий герой, тебе всі любили, тобто люблять. Бачила б ти який розкішний похорон тобі влаштували.

Я поперхнулась чаєм від таких слів, коли відкашлялась то відповіла:

— Цікава пропозиція та щось не дуже хочеться дивитись на власний похорон, — промовила з нервовою усмішкою, заспокоївшись стала розмірковувати, — свято теж буде поки недоречним. При близькому спілкуванні з іншими я можу виказати себе, що нічого не пам'ятаю. Поки не планую це повідомляти тут всім. Та й справ в мене ще багато незакінчених... Не до гулянок зараз, — я не стала уточнювати.

Я ж пообіцяла визначити, що за аномалії кояться зі штормом, коли розберусь тут зі справами.

— От значить як, — засумувала Ісарія, — але ж тут всі наші рідні та знайомі. В поселенні тобі ніхто зла не бажає. Чому ти так насторожено до всіх відносишся? — запитала вона мене не розуміючи.

Наївність подруги вражала. Невже я теж була такою раніше? 

Та перебуваючи на Андалі я навчилась на власному гіркому досвіді, що не можна довіряти першому враженню і краще перестрахуватися. Я не знаю точно хто й чому хотів мене вбити. Та це точно не було простою випадковістю. Проти мене використали смертельне заклинання. А наскільки я зрозуміла монстри, проти яких ми билися, магією не володіють.

На мою підтримку висловилась мама:

— Ісарія, Сеймарін має рацію. Зараз не час для свят. Ми всі дуже раді її поверненню. Але спершу є важливіші справи. Давай спочатку вилікуємо її повернувши спогади, а коли вона всіх згадає тоді й відсвяткуємо.

— Чудесна ідея, тітонько Тенорія! — підхопила ідею Ісарія.

— Сеймарін, а поки сходи відвідай генерала Магвара. Йому ти можеш довіритись як нам. Ти йому стала майже як донька, — і додала сумно, — свою рідну він втратив під час однієї з навал тіней. Тож ти замінила йому її. Він тебе ніколи не зрадить. 

— Я зрозуміла. Щось іще що я маю знати про нього?

— Дай но подумаю, — мама замислилась на хвилину, — ти якось говорила про нього, що він насправді добрий та чуйний хоч і ретельно приховує це за грубістю.

Гаразд. Зараз тоді до нього й відправлюсь. Першочергово потрібно визначитися з колом людей яким зможу довіряти.

— І що в тебе можуть бути за незакінчені справи такі? — неочікувано запитала мама.

Я відвела погляд. Не дуже хотілось повідомляти матінці про свою обіцянку допомогти з проблемою шторму.

— Це пов'язано з Андалою чи не так? — похмуро запитала в мене.

Я мовчки кивнула на її слова.

— Я категорично проти, — відразу заперечила вона, — Андала принесла нам тільки страждання. Ми їм нічим не зобов'язані! Я забороняю тобі туди повертатись.

— Я й сама не горю бажанням, — понуро відповіла, а тоді рішуче поглянула на матінку, — але я дала слово, тож мушу дотриматись його.

— Навіть через стільки років минуле не дає нам спокою, — тяжко зітхнула матінка і змінивши тон додала, — ми про це ще поговоримо. А зараз навідайтеся до Магвара. Ісарія не відходь від Сеймарін ні на крок. Ти мусиш допомогти їй зберегти в таємниці її втрату пам'яті.

— Я все зрозуміла, не хвилюйтесь. Сеймарін в надійних руках, — сказала вона з надмірним запалом.

Весела Ісарія схопила мене за руку й потягла надвір. Я ж не розділяла її веселощів. Для мене прогулянка поселенням — чергове випробування.

Ми ходили затишними вуличками. Ісарія буквально на кожному кроці розповідала мені якісь веселі історії, що там ставались. 

З її слів я зрозуміла що ми з нею були ще тими бешкетницями. Ох, і натерпілися батьки через наші витівки.

Та мені ці всі історії здавались ніби про когось іншого. Я не відчувала жодних емоцій в душі під час розповідей Ісарії.

Якоїсь миті я не витримала пустої балаканини та зупинила її:

— Іса, ці історії цікаві та інформації занадто багато. Я всеодно не запам'ятаю всього. Давай обмежимось важливим.

Її обличчя враз стало сумне. Та я вирішила говорити прямо:

— Ці всі історії що ти розповідаєш, ніби не про мене. Боюсь тієї Сеймарін яку ти знала раніше більше немає. Я змінилась дорогою сюди. Доки я подорожувала землями Андали в пошуках дому я звалась Амірою. Так я себе й усвідомлюю тепер. Я вже не та пустотлива Сеймарін. То ж облиш марні сподівання повернути минуле.

— Мені дуже шкода... — в неї на очах заблистіли сльози, вона обійняла мене.