4 довгоочікувані відповіді

Я спустилася до столу. Тато зустрів мене здивованим поглядом.

— А ти й справді змінилася.

— Чим же? — здивувалась я.

— Тенорія свого часу витратила стільки сил, сперечаючись із тобою через ці сукні. Навіть купувала їх потайки, всупереч твоїм бажанням. А ти щоразу знаходила тисячу причин їх не носити. А тут — сама обрала.

— Хм... зрозуміло. Насправді я обрала сукню проти бажання. З того що я дізналась за час своєї подорожі сюди. Штани — верх непристойності. От і вирішила сьогодні не шокувати тебе з мамою ще більше. Хоча вже завтра планувала знову носити свій зручний одяг. А як було раніше просто не пам'ятаю, — пояснила йому все як є.

— Ну, хоч порадуєш її разочок, — усміхнувся тато. — І запам’ятай: удома не треба вдавати з себе когось. Будь собою. Ми з Тенорією завжди бачитимемо в тобі нашу милу, хоч і трохи скажену пташечку. Хоч чесно — пригадуючи, в якому вигляді ти поверталася з тренувань, назвати тебе «милою» було справжнім випробуванням, — пожартував він.

Я примружила очі, відповідаючи йому поглядом. Тато виявився ще тим жартівником.

— Може я таки допоможу хоч з чимось на кухні, — почала я несміливо.

— Краще не варто. Мама має рацію, в хатніх справах ти зовсім не маєш хисту. Та й їй це тільки в радість. Вона любить готувати, — весело промовив, а тоді трохи спохмурнів, — після твого зникнення вона втратила інтерес до всього. А щойно я помітив як до неї знову повернулось життя.

Я теж це помітила вона ніби скинула важкий тягар і змінилась просто на очах. Навіть стала молодше виглядати.

— Отже тебе звати Дейвін і ти маг, а маму — Тенорія і вона ельфійка. Я правильно зрозуміла?

— З пам'яттю в тебе зовсім біда, — батько сумно зітхнув, а тоді знову посміхнувся, — тоді дозволь відрекомендуватися. 

Батько став навпроти мене, одну руку склав в кулак та притис до грудей, іншу випростав вздовж тіла і важно представився:

— Князь Дейвін із роду Сантрі, підкорювачів блискавки. А твоя мама — Тенорія, колишня Лемар, тепер Сантрі. Її далекий предок був нащадком королівської крові. — Подумавши додав, — щоправда, титул князя я вже давно втратив... Та про це потім розповім.

— Тобто я — Сеймарін із роду Сантрі, підкорювачів блискавки, — повторила я, примружившись.

— Розумниця схоплюєш на льоту, — він посміхнувся мені та обійняв за плечі.

Ледь помітні зморшки біля кутиків губ видавали його веселу вдачу. Та на лобі пролягла глибока зморшка. Звістка про мою загибель важко позначилась не тільки на мамі, а й на ньому також. 

Від цього мені ставало ще болючіше. Я принесла їм стільки страждань… і ще вагалась, чи повертатися. Але, здається, усе склалося так, як мало бути.

У кімнату зайшла мама з підносом повним смаколиків і духмяного чаю. Її обличчя стало світлішим, погляд — теплішим. Вона навіть вже встигла зняти траур і вдягнула світлу сукню.

Вона вмостилась поряд зі мною, ігноруючи протести батька, який буркотів, що це його місце.

В цій метушні я знову вловила щось знайоме. Та думка постійно вислизала від мене.

Я тільки посміхалась слухаючи їх суперечку. Між ними відчувалась любов. Навіть коли тато вдавав ображеного, а мама щосили намагалась не звертати на це уваги.

Невже я вдома? Я змогла повернутись, мені вдалося. Відчула як переповнює щастя.

— Розкажи, доню, що пам’ятаєш. А ми допоможемо заповнити прогалини, — лагідно промовила мама.

— Як сказати. Я лиш пригадала приблизне місцезнаходження дому. І лиш останній уривок перед зникненням. І на цьому все. Я навіть імені довго не могла згадати. Називала себе Амірою. Та й втратила багато базових знань. Хоча подорожуючи додому вже дещо встигла відновити. Розповім вам все з початку щоб було зрозуміліше.

Я коротко оповіла все, що зі мною трапилось в Андалі починаючи з моменту пробудження в ельфійському лісі. Тільки опустила момент своїх невдалих любовних пригод з Дарілеєм. Їм цього знати ні до чого. Та й припущення Асфера не озвучила, що мене навмисно хотіли вбити використавши смертельне заклинання і це була ніяка не випадковість. Трохи з'ясую все, а потім вже поділюсь здогадками.

Вони мене не перебивали. Тільки зітхали час від часу та мама стискала мої долоні своїми.

— Чай скоро зовсім вихолоне, — мовила мама коли я скінчила, — давайте трохи перекусимо, щоб відволіктись.

Вона передала мені чашку, яку я рефлекторно підігріла заклинанням, відволікшись на власні думки.

Мама невдоволено підібгала губи. Тато стиха хмикнув намагаючись стримати посмішку. Я ж здивовано переводила погляд не розуміючи такої їх реакції та чим вона викликана.

— Ніякої магії вдома, нагадую тобі, — суворо мовила мама, — плита існує не просто так.

— Я випадково. Це якось мимоволі вийшло, ніби я так раніше завжди робила... — розгублено відповіла.

Тато вже не витримав і розсміявся в повний голос.

— Ось ти й розкрила нашу маленьку таємницю мамі. Ти й справді потай постійно користувалась магією в побуті. Бо з домашнім господарством ти зовсім не ладнала і на допомогу тобі завжди приходила магія.

Мама осудливо подивилась на тата, він винувато розвів руками. Зрозуміло хто в сім'ї головний.

— До цієї теми ми повернемось пізніше, — суворо мовила до нього, а тоді змінивши тон лагідно звернулась до мене, — то що тобі розповісти? І не забувай, пий чай.

Я знизала плечима. Що саме їх запитати, якщо я взагалі геть нічого не пам'ятаю? Відпила ковток чаю.

— Мені потрібно дізнатись багато що. Складно навіть визначитися. Мене турбують як нагальні питання. Такі як мене закинуло на інший континент, що то була за битва яку я пам'ятаю, як останній спогад. Так і хочу якомога краще відновити все минуле. Поясните що зможете. Почніть з самого початку. Розкажіть як ви познайомились з татом.

— Гадаю правильніше буде почати з того, що ми з татом родом з Андали. Землі Мейру не є нашою батьківщиною, — зітхнувши відповіла матінка.

— Як?! Чому?! — здивувалась я, — а як ви тут опинились? Вічний шторм же... А чому я тоді не знаю мов народів Андали? Та й взагалі нічого про ті землі... Невже моя пам'ять настільки пошкодилась?