Присмак попелу

Джианна
Я опритомніла від того, що голова буквально розколювалася на частини, потилиця пульсувала від неймовірного болю. Мої ноги й руки були зв'язані, а сама я сиділа на старенькому стільці в якійсь великій покинутій будівлі. Почувши голоси, я тут же вдала, що й надалі непритомна. Мені потрібна була бодай якась інформація: я чортзна-де, і в мене немає жодної переваги — ні зброї, ні можливості рухатися, просто чудово.
Звуки розмови наближалися все ближче, і я завмерла.
— Наскільки сильно твої придурки приклали її по голові? Я задовбався чекати, поки вона прокинеться. Мені треба, щоб вона відчувала кожну секунду болю й приниження, а не скидалася на клятого трупа завчасно.
— Саймоне, дівчисько виявилося незвичайним. Вона майже вбила двох, єдиний швидкий спосіб був — вирубити її.
— Ти казав, що твої хлопці і ти — профі. Поясни мені, Дрю, як цих імбецилів майже змогла замочити слабка дівка? Сором.
— Тримай, блять, язик за зубами. Інакше я можу забути, що ти мій замовник, і пристрелити вас обох.
— Ладно, не кип'ятися. У будь-якому разі це місце стане її могилою.
Він починає підходити до мене, і страх минулого та теперішнього впереміш із безсиллям майже відправляють мене на дно. Єдине, що мене рятує, — це до нестями величезна лють. Я ненавиджу цього покидька за те, що він зробив зі мною, ненавиджу себе за те, що дозволяла робити з собою раніше. Можливо, смерть — не найгірший варіант, але тільки не від його брудних рук. Я не зможу врятуватися сама. Моретти... як його номер опинився в моєму телефоні, і чорт забирай, чому я зателефонувала саме йому? Ідіотка. Але попри все, маленьке полум'я надії тліло всередині мене. Я сподівалася, що він узяв слухавку, що чув і, найголовніше, що він прийде... Не знаю, як він знайде мене, як урятує, але надія — єдине, що в мене залишилося.
Я відчула руку на своїй шиї. Це Саймон, його клята шкіра, від якої мене буквально вивертає.
— Джианно, мила Джианно, ти ж могла вчинити інакше. Все було б по-іншому, якби ти не кинула мене, як непотріб. Мій увірвався терпець, опритомнієш у процесі.
Я відчуваю, як щось гостре торкається мого живота, і майка, що була на мені, падає кудись під ноги. Виродок. Гнів переповнює мене, і я сильно кусаю його за руку.
— Сука! Маленька паршива тварюка. Ти забула, що таке слухняність, але нічого, зараз я тобі нагадаю. Ти благатимеш мене зупинитися, а я насолоджуватимуся процесом, і після цього ти здохнеш як звичайна шлюха, яку просто пустили по колу.
Його самовдоволена пика доводить мене до сказу, і я плюю йому просто в обличчя.
— Умийся, мерзото. Хоча почекай, тобі ж це не допоможе, тому що всередині ти абсолютно гнилий. Навіть свята вода не зможе зробити з тебе красеня, хробак. Як я могла колись закохатися в такого сучого сина? Ти нікчема, і я сподіваюся, колись ти здохнеш, знаючи, що ти — помилка природи.
Його очі наливаються кров'ю, і я бачу відблиск божевілля в них. Але мені не страшно. Краще вже померти, ніж бути зґвалтованою ним чи кимось із його дружків.
— Стерво, я покажу тобі, що буває, коли ти забуваєш, із ким говориш.
Я бачу, як у його руці блискає ніж, і наступної секунди він робить повільний поздовжній надріз на моїй руці. Від різкого болю я не витримую й починаю кричати. Але тут же отримую ляпас. Кров із рани починає просочувати одяг, і я відчуваю пекельний біль. Але стримую в собі сльози — нізащо не дозволю побачити свою слабкість цій сволоті.
Я чую якийсь шум за дверима, і в цей момент із щілини хтось вистрілює прямо в дружка Саймона. Мій колишній, скоріш за все, обмочився від страху, бо він одразу підбігає до мене і, стаючи ззаду, приставляє ніж до мого горла.
— Виходь, або я приріжу її!
Я піднімаю погляд і бачу його. Він тут. Він прийшов за мною. Зараз неважливо, як він це зробив, головне — що він переді мною.
— Відпусти дівчину, і обіцяю, я уб'ю тебе швидше, ніж ти встигнеш щось сказати.
— Ти ще хто такий? Її новий хахаль? — божевільний сміх Саймона наповнив кімнату. — А ти знаєш, що вона дефектна? Це звичайна невдячна шлюха, яка думає, що чогось варта. Вона пішла від мене, але ніхто не має права кидати мене як сміття. Півтора року я виношував план помсти, збирав гроші, чекав моменту, і нарешті її життя в моїх руках. А ти звалюй звідси, ти мені не потрібен.
Як же я ненавиджу його. Чому такі мерзоти, як він, стільки років прожили, а діти помирають від різних хвороб? Що за блядська несправедливість.
— Ти повний ідіот, якщо думаєш, що я піду без неї. Якщо ти вважаєш себе чоловіком хоч на грам, влаштуємо бій на ножах. Чи, може, маленький ображений хлопчик боїться, і найбільше, на що ти спроможний — викрадати беззахисних дівчат? Уже наклав у штани, Евансе?
Я бачу, чого домагається Сальваторе. Він хоче, щоб Саймон у пориві люті кинувся до нього, і тим самим він убезпечить мене. Моретті має легко впоратися з таким, як Еванс, але хвилювання все одно пронизує на мене. Я бачу, як Сальваторе досить швидко й легко блокує всі удари й завдає точних у відповідь, але тільки щоб знерухомити противника. Чоловік не хоче його вбивати і я рада цьому. У цю мить я відчуваю дрібне тремтіння... мої ліки, я не приймала їх сьогодні. Картинки минулого змішуються з теперішнім, і я повністю занурююся в темні спогади. Згодом аідчуваю, як мене розв'язують і несуть, після — кладуть і чимось накривають. Я хочу вибратися з полону спогадів, але мій мозок повністю ігнорує це бажання. Картинки найгірших моментів спливають одна за одною, і через, як мені здається, вічність мук я занурююся в темряву.
Опритомнівши, я почуваюся гірше за побитого собаку. Мій погляд нарешті фокусується, і я бачу обриси незнайомої мені кімнати. Ледве повернувшись, бачу його. Сальваторе лежить у звичайному домашньому одязі й схожий на кляте кошеня. Лайно. Напевно, мене занадто сильно приклали по голові, якщо я думаю про таке. Але все ж є щось до нестями неправильне в тому, щоб спостерігати за ним, коли він спить. Від нав'язливих думок про чоловіка мене вириває різкий біль у руці. Я бачу, що вона досить добре перебинтована, як і голова, отже, або тут був лікар, або це зробив він. Я ставлю на перше.
Вчорашні уривки того, що сталося, проносяться перед очима. Викрадення, мій самозахист, Саймон, його огидні руки, постріл, бійка Еванса й Сальваторе. Господи. Я мало не вбила кількох людей! Чи все ж?.. Чорт, я не вбивця, ні. Вони живі, такі покидьки легко не вмирають. Але дружок Саймона, він мертвий, я впевнена... Його застиглий погляд раз по раз спливає в моїй голові. Моретти вбив його. Він його вбив. Блядь. Куди я вляпалася?! Я не так давно втекла від одного психа, а тепер у руках іншого? Що за лайно. Він не звичайний бізнесмен, звичайні люди не стріляють зі зброї так, ніби вийшли на вечірню прогулянку. Він урятував мене, але що, як це було зроблено з власним умислом? Що, як він хворий придурок, який не любить ділитися іграшками й сам хоче щось зі мною зробити... Я не так давно читала статтю про те, як в Аризоні хлопець 4 роки тримав дівчину в підвалі свого будинку, одягав як ляльку, мив і бив, коли вона відмовлялася. Зрештою сусіди запідозрили щось неладне й звернулися до поліції, хлопця посадили, а от дівчина після всього не змогла нормально жити далі й наклала на себе руки. Ні, мені така хрінь і задарма не потрібна. Я зовсім не знаю, хто такий Сальваторе, нехай і вдячна йому за порятунок. Та іскра, що пробігла між нами, не варта того, щоб падати у вир із головою. Я хочу жити звичайним життям, а він явно з іншого кола.
— Доброго ранку, принцесо.
— Я не принцеса, Моретти, годі. Я вдячна тобі за порятунок, але між нами нічого не може бути.
Я бачу нерозуміння в його погляді, він злиться, і після того, як він із легкістю вбив людину, мене напружує ця ситуація.
— Ти ж нещодавно була готова дати мені шанс, що змінилося?
— Я шкодую про те, що дала тобі хибну надію. І після того, як побачила, що ти з легкістю можеш убити людину, я не знаю, що мені думати. Ти не звичайний бізнесмен, і мене лякає це. Я хочу звичайного життя, хочу клятого спокою. Я втекла від Саймона не для того, щоб потрапити до рук людини, яка залишає за собою гори трупів. Ми з різних світів, і буде краще, якщо кожен залишиться у своєму.
Відгомін болю відображається в його очах, але він швидко це приховує.
— Ти права, я не просто бізнесмен, — з цими словами він нахиляється наді мною, і я повністю опиняюся в капкані его тіла. — Я той, хто вб'є за тебе. І я б повернувся назад і зробив це знову. Кожна клітина мого мозку кричала мені вбити їх, і мені блять не шкода. Смерть — єдине, що вони заслужили. І я знаю, що в глибині душі ти рада, що їх більше немає. Але от тільки ти боягузка, і нічорта не зізнаєшся навіть собі в цьому. Ти вважаєш мене психом і монстром? Ну що ж, немає сенсу доводити протилежне, тому що дійсність гірша. Щойно ти поправишся, ми відлітаємо в Італію, твоя робота має бути виконана, а далі роби як знаєш.
Я маю радіти, що він здався, але чому я почуваюся засмученою? Все ж так, як я й хотіла від початку: просто робота і нічого більше. То чому ж його слова не викликали в мені задоволення?
— Чудово.
— Поки ти не одужаєш, я буду поруч, а після все повернеться на свої місця. Я твій тимчасовий роботодавець, ти — працівник.
— Мені не потрібна нянька, я не маленька.
— А мені плювати, я все сказав. Упевнений, ти хочеш у душ, якщо що — я буду поблизу.
Ось і все, він закрився. Хоча чого я очікувала? Сама дала ясно зрозуміти, що думаю про нього. Ненавиджу себе за свої думки про нього. Він не той, хто мені потрібен. Мені взагалі ніхто не потрібен.
Вставши з ліжка, я виявила, що одягнена у велику чоловічу футболку. Ні, тільки не це.
— Моретті, ти що, мене переодягав?!
— Уяви собі, Вінтерс. Чи мені треба було залишити тебе в брудному одязі, який був просочений кров'ю?
Він ж не бачив так?.. Ті шрами, Господи, благаю нехай він їх не помітив.