Точка обнулення

Сальваторе
Сьогоднішній ранок почався з однієї-єдиної думки: як же я хочу, щоб вона була поруч. Засинати й прокидатися з нею, разом готувати сніданок і кидатися одне в одного продуктами, а потім заціловувати кожен сантиметр цього ідеального тіла. Я знаю, що Джианна не здасться мені так легко, але за жодних обставин я не відступлю. Нехай кричить, б'є, погрожує пристрелити — все стерплю, аби тільки моєю була. Але для початку, перед нашим від'їздом, час зайнятися відморозком, який уявив себе казна-ким.
Спускаючись у ресторан при готелі, я надсилаю смс Алессандро, в якій прошу знайти всю інформацію на Саймона. Сівши за непримітний столик у кутку, я замовив стейк та еспресо. За 20 хвилин моє замовлення вже було переді мною. Груди офіціантки практично вистрибували з сорочки, і мені було смішно на це дивитися. Раніше я, можливо, міг би скористатися цією іграшкою, але зараз мені плювати. Я нічого не відчуваю до цієї дівки, крім огиди. У голові знову з'являється образ моєї бестії, і кров буквально починає вирувати в моїх венах — вона єдина жінка, яка мене цікавить. Дідько, я не думав, що став настільки залежним. Не минуло й доби з нашої зустрічі, а я вже згоряю від нетерпіння знову вдихнути цей шоколадний аромат, поглянути в ці незвичайні зелені очі, запустити руку в її шовкове волосся й доторкнутися до ніжної шкіри. Як же я хочу її. Нікого так не хотів за все життя, як цю лялечку.
З думок про Джианну мене вириває звук сповіщення. Заходячи на пошту, я бачу лист із повним досьє на Еванса. Він працює неподалік звідси менеджером і досить хреново виконує свою роботу, за що начальник постійно його принижує. Також у дитинстві його бив батько, а мати пішла, коли він був малий. У школі його теж постійно били й знущалися. Що ж, незавидне дитинство, але він вирішив стати мерзотою й виміщати все лайно на беззахисних дівчатах, тим самим нібито підвищуючи власну самооцінку. Покидьок. І він вважає себе чоловіком після цього, серйозно? Пора навідатися до нашого хлопчика, він занадто багато собі дозволив, час платити за рахунками.
Закінчивши зі своїм сніданком, я виходжу з готелю й дорогою до машини чую мелодію дзвінка. Джианна. Чому вона раптом вирішила зателефонувати? Це на неї зовсім не схоже, тим паче вона має бути з родиною. Тривога піднімається в мені, і я миттєво беру слухавку.
— Мила, вже скучила?
У відповідь тиша, я чую тільки шурхіт, і тут проноситься звук розбитого скла, а потім нарешті чую злий голос Джианни:
— Я не здамся вам так легко, покидьки.
Блять, куди вона вляпалася? Слідом за нею тут же лунає голос якогось ублюдка:
— Подивимося, як ти заспіваєш, коли ми пустимо тебе по колу після того, як Саймон награється з тобою.
Ця мерзота підписала собі смертний вирок. Нікого не пошкодую, всі захлинатимуться у власній крові. Добре, що днями я почепив на її машину жучок. Сівши за кермо й рушивши, я швидко знайшов, де вона — дорога за містом, 25 хвилин їзди. Я гнав як скажений містом, виїхавши за його межі, швидкість зросла майже до крайньої позначики. За 5 хвилин я був на тому місці, але її вже не було. Було видно сліди боротьби й кров. Вона не здалася легко, моя дівчинка боролася до кінця. Я моментально зателефонував Алессандро.
— У тебе 3 хвилини, щоб зламати телефон Джианни Уінтерс і сказати мені, блять, де вона перебуває.
Довгі хвилини очікування доводять мене до сказу. Бажання зняти шкіру й відрізати по маленькому шматочку тіла зростає до межі, червона пелена обволакує мене, і я нарешті чую довгоочікувані координати.
— За 20 кілометрів від тебе є покинута будівля, вона там. Зараз скину маршрут.
— Дякую.
Швидко завівши машину, я гнав трасою тільки з однією думкою: я не прощу собі, якщо з нею щось станеться. Що, якщо її уб'ють? Як мені жити після цього? Вона єдина, хто якимось магічним способом розтопив лід у моєму клятому серці, відьма, не інакше. Ні за що, вона не помре ось так.
Доїхавши до будівлі, я припаркувався за деревами. Взявши глок, почав акуратно обходити територію. Біля дверей будівлі було двоє людей, ззаду — ще двоє. У кожного була зброя, і в мене фактично не було переваги. Підійшовши ближче, я почув душороздирливий крик Джианни, і в грудях похололо. Не думаючи більше ні про що, я підібрався до будівлі й швидко розібрався з двома хлопцями: шия одного була зламана, а груди іншого пробиті кількома кулями. На звук прибігли решта, але, не встигнувши навіть вистрілити, у головах обох утворилися дірки, і вони повалилися на підлогу. Тихо відчинивши двері, я безшумно підібрався до місця, звідки чулися чоловічі голоси. Як мінімум двоє.
Крізь щілину я побачив прив'язану до стільця Джианну. Її права рука була вся в крові, груди були виставлені напоказ і приховувала їх лише тонка тканина бюстгальтера, а з розбитої губи стікала струйка крові. Лють і всепоглинаючий гнів вирували в мені, я передчував, як розправлюся з усіма, їхні крики, благання... Трохи відкривши двері, я цілюся дружкові Саймона в голову, і він падає замертво. Побачивши цю картину, Еванс моментально підбігає до Джианни й приставляє лезо ножа до її горла. Його очі з сильним бентеженням стежать за моїм місцезнаходженням.
— Виходь, або я приріжу її!
Не зволікаючи, я входжу, а погляд в той же момент приковується до моєї бестії. Її очі горять люттю й болем, але я бачу, що сили на межі.
— Відпусти дівчину, і обіцяю, я уб'ю тебе швидше, ніж ти встигнеш щось сказати.
— Ти ще хто такий? Її новий хахаль? — його божевільний сміх наповнив кімнату. — А ти знаєш, що вона дефектна? Це звичайна невдячна шлюха, яка думає, що чогось варта. Вона пішла від мене, але ніхто не має права кидати мене як сміття. Півтора року я виношував план помсти, збирав гроші, і нарешті її життя в моїх руках. А ти забирайся звідси, ти мені не потрібен.
Я відчуваю, як дурман обволікає мою свідомість. Шепіт у голові кричить убивати, він жадає крові.
— Ти повний ідіот, якщо думаєш, що я піду без неї. Якщо ти вважаєш себе чоловіком хоч на грам, влаштуємо бій на ножах. Чи, може, маленький ображений хлопчик боїться, і твоя стеля — викрадати беззахисних дівчат? Уже наклав у штани, Евансе?
Я бачу, як від злості тремтять його руки, очі бігають — він боїться, і його до нестями дратує приниження, яке я йому забезпечив. Він кидається до мене з криком. Як же я довго чекав на це.
— Здохни, високомірна тварюко!
Я блокую його удари й наношу порізи на передпліччя, після — на внутрішню сторону колін, і він падає. Верещачи як свиня, Саймон намагається підповзти до ножа, але я з розмаху б'ю його в голову, і він відключається.
— Тут тільки одне сміття, і це ти.
Підбігаючи до Джианни, я виявляю, що її погляд розфокусований. Але це не просто шок — вона перебуває в ступорі й абсолютно не реагує ні на що.
— Mia cara, прокинься. Повернися до мене. Ніхто й ніколи не забере тебе в мене, навіть ти сама.
Я швидко розв'язую її й несу до машини. Весь цей час вона не видає жодного звуку, очі такі ж скляні, і я чудово розумію, що це не перший її напад. Кладучи Джианну на заднє сидіння, я накриваю її своїм піджаком і сідаю за кермо. По дорозі до квартири набираю номер чинного капо Чикаго Генрі Коена. Довгі гудки, а потім я чую незадоволений голос цього мудака:
— Чого тобі, Моретти? Навіщо ти дзвониш мені на особистий номер? У мене є заступник, я тобі не хлопчик на побігеньках.
— Закінчи свій словесний понос і скажи мені, якого хріна твої люди стали шавками, які викрадають дівчат?
На іншому кінці чується череда добірного мату.
— Це новачки, схоже, вони вирішили підзаробити, я не маю до цього жодного стосунку.
— Генрі, я ніколи відкрито не вступав у конфлікт, але ця ситуація змушує мене.
— Почекай, чого ти хочеш?
— П'ятеро твоїх людей мертві. Геолокацію місця скину, прибери це безладдя. Один живий — Саймон Еванс. Достав його у свою катівню. Він мій. З його майбутнім трупом теж розберешся, коли я закінчу. Також мені потрібен лікар. Пришли його в готель «Swissôtel Chicago» , номер 518. Я не створюватиму тобі неприємностей, але якщо дізнаюся про подібну хрінь, то твій Дон буде першим, кому я розповім.
— Добре, я все зроблю.
По завершенні дзвінка я озираюся на Джианну — вона в тій самій позі, судячи з усього, непритомна.
Домчавшись до готелю, я обгортаю піджак навколо моєї жінки й швидко несу її до себе. Піднявшись на потрібний поверх, я помічаю біля номера чоловіка — судячи з усього, це той лікар, якого мав прислати Генрі.
— Доброго дня, містере Моретти. Як давно вона непритомна?
— Хвилин 5. І ще вона перебувала в ступорі близько 40 хвилин, якщо не більше.
— Швидше заносьте її.
Увійшовши в номер, я поклав Джианну на ліжко, а сам сів поруч. Думки про те, що я міг утратити її, роз'їдають мене зсередини. Вона схожа на кришталь: зламана, виснажена, але все одно прекрасна.
— Містере Моретті, можливо, вам краще вийти? Після огляду я покличу вас.
— Ні за що, я її не залишу. Робіть, що треба, у мене закінчується терпіння.
Мовчки кивнувши, чоловік почав обробляти рану на руці. На щастя, вона була не занадто глибокою, але шви довелося накласти. Перев'язавши руку, він оглянув потилицю й губу. Ретельно все обробивши, чоловік нарешті заговорив:
— Я поставлю дівчині крапельницю, і їй потрібен максимальний спокій мінімум кілька днів, жодних навантажень і стресу. Її організм вкрай виснажений і вимотаний. Сильний шок і виснаження призвели до втрати свідомості, після якої вона поринула в сон. Завтра я прийду зробити перев'язку й перевірити її стан.
— Добре, док. Чи є якісь рекомендації щодо харчування чи чогось іще?
— Так, їй вкрай потрібні вітаміни. Фрукти, овочі, різні каші, у невеликих порціях м'ясо та риба. Також я підозрюю, що в неї знижений гемоглобін. Я зараз візьму кров на аналіз і пізніше повідомлю вам про все.
— Дякую вам.
Кивнувши мені, він вийшов із номера.
Переодягнувшись у чистий одяг, я зняв із Джианни брудні речі й швидко натягнув свою чисту футболку. При її непоганому зрості моя футболка доходила їй практично до колін, чому я був радий. Не хочу, щоб прокинувшись, вона виявила себе практично голою. Укривши її ковдрою, я ліг поруч, переплітаючи наші руки. Щоб хоч якось заспокоїтися,  почав рахувати родинки на її обличчі й шиї, і, на диво, це спрацювало. Усього 19 маленьких цяточок.
Незрозуміле почуття піднялося в мені — бажання захищати її за будь-яку ціну, зробити щасливою, завжди бути поруч під час її перемог і поразок. Хоча, знаючи мою маленьку бестію, скоріше перемог, ніж поразок — вона занадто ідеальна для програшу. Я недооцінював її, і я не вартий її. Я вбивця, мої руки завжди були й будуть по лікоть у крові. Але, чорт забирай, я не можу відпустити її. Вона моя. Вона була створена для мене. Або з нею, або ніяк. Подивившись на неї ще трохи, я засинаю під її тихе дихання з усвідомленням, що моє життя в її руках, і я зовсім не проти цього.