Шипи та шрами

Джианна
Піднімаючись у ліфті, мене буквально розривало від спектра емоцій, які вирували всередині не вщухаючи. Сальваторе довів мене до ручки, і його щастя, якщо сьогодні він піде лише з прокушеним язиком, а не з кулею в голові. Стріляти мене навчив дідусь, хоч батько спочатку й був проти. Я мала хороші успіхи, досить швидко освоїла всі тонкощі. Також мене навчали бойових мистецтв із п'яти років, але цього разу вже батько. У моїй голові раз по раз спливає поцілунок, і чому я не вдарила його як слід? Навіщо дозволила собі слабкість бодай на секунду? Ідіоту зрозуміло, що такий чоловік, як він, не звик отримувати відмови, то чому ж я на мить піддалася? Добре, що я вчасно зрозуміла свою помилку. Мене тягне до нього, і я не розумію чому. Швидше за все, це просто гормони вирують і розбурхують кров, а Сальваторе став звичайним каталізатором, от і все. Я не можу до нього нічого відчувати, він мені не потрібен. Мені ніхто не потрібен, мені добре самій. Я не збираюся ставати черговою поміткою в його списку. І якщо він думає, що я розтану від його напору, то він ще більший ідіот, ніж я думала.
Доїхавши до потрібного поверху, я виходжу з Сес, яка, схоже, на якийсь час заснула.
— Дякую за допомогу, містере Моретти, більше ваших послуг я не потребую.
Діставши купюру із сумочки, паралельно притримуючи Сесилию, я кладу йому гроші в маленьку кишеньку його дорогого піджака. Хрін тобі, а не підкорення, Сальваторе. Не на ту напав. Мої губи вигинаються в посмішці від того, що я бачу, як ходять жевалки на його ідеально виліпленому обличчі. Бісишся, так? Чудово, сподіваюся, досить неприємно.
— Міс Уінтерс, ви щойно підписали собі вирок.
З хижою ухмілкою він вихоплює Сес із моїх рук, заносить її до вітальні й кладе на диван. Його рухи рвучкі, я бачу, що його терпіння на межі, і як же мені це подобається. Він заслужив, не я це все почала. Успішно закривши двері й тільки-но повернувшись, я виявляю, що Сальваторе швидким кроком прямує до мене й притискає до стіни. Захопивши обидві мої руки своєю однією величезною долонею, він піднімає їх над моєю головою. Паскудство. Як би я не тренувалася, перемогти такого ведмедя, як він, я не зможу. Тому я як можу намагаюся вирватися, упіймати його на помилці, але він стоїть як клята стіна. Грьобаний придурок, ненавиджу! Обстановка розпалилася до межі, я готова була пустити в нього кулю.
— Відпусти мене, або я пристрелю тебе.
— Ти сама напросилася. Навіщо ти сунула мені гроші? Я тобі не таксист, мені потрібно було переконатися, що ти без пригод дісталася дому. І щодо стрільби: наступного разу я надам тобі можливість постріляти, не хвилюйся, mia cara.
Він не знає, що я вмію стріляти й наскільки добре. Але якщо захоче, звісно, йому не складе труднощів з'ясувати. Я більш ніж упевнена, що він зробить це сьогодні ж, не чекатиме.
— Ти поцілував мене без моєї згоди раніше, а зараз знову утримуєш. Чи не ти казав, що не робиш нічого проти волі жінки? Мерзотник.
Я ухмільнулася й нахилилася, щоб бути з нею на одному рівні.
— Я не збрехав тобі, але є одне «але». Ти не була проти, я знаю це. Реакція твого тіла видавала тебе, ти просто опиралася самій собі. І ми обидва про це знаємо, тільки в чому причина такої поведінки?
Придурок. Якого біса він причепився до мене, мало йому жінок чи що? Стоїть, покидьок, у моїй квартирі й наполегливо втирає мені про реакцію мого ж тіла! Як же дратує. Але найгірше те, що він правий. Я хотіла цього, я не була проти. Але це нічого не означає, просто хвилинна жіноча слабкість. З ким не буває, чи не так?
— У тебе явно проблеми з головою, нічого я не хотіла. Ти просто хворий придурок, який думає, що будь-яка стрибне до тебе в ліжко.
— Дорога, у тому й річ, що мені не потрібна будь-яка. Мені цікава ти. І тепер, коли я знаю, що я не огидний тобі, а зовсім навпаки, я не відступлю.
Він не поспішаючи нахиляється до моєї шиї й ледь відчутно проводить по ній кінчиком носа, залишаючи після себе доріжку невагомих поцілунків. Від усвідомлення того, що мені по-справжньому приємно, я починаю злитися тільки дужче. Змій-спокусник, не інакше. Лють закипає в мені, і я починаю намагатися звільнитися з новою силою. Але попри вихор найрізноманітніших емоцій, у мою свідомість вторгаються спогади минулого, і страх липким шаром осідає в моїх легенях. Він грається зі мною, я не повторю колишніх помилок. Я ніколи не повернуся в те пекло, ніколи й ні за що. Навіть якщо я буду все життя одна, краще так, ніж сумніватися й спати зі страхом перед наступною ніччю.
— Чого ти боїшся? Я бачу страх, який ти приховуєш. Я не зроблю тобі боляче. Якби хотів, то зробив би це від самого початку, а не чекав. Але, гадаю, справа не саме в мені. Хто тебе образив? Я знаю цей погляд, наче тебе загнали в кут. Твої шипи — це просто захист. Хто заподіяв тобі біль? Назви ім'я, я притащу цього покидька й кину до твоїх ніг. Він благатиме тебе про прощення.
Я відчуваю, як грудна клітка буквально розривається на частини, серце шалено стукає й не бажає брати участі в цьому абсурді. Очі наповнюються непролитими сльозами, але я не даю їм волі. У голові спливають усе ті ж картинки, одна за одною. Саймон і те, як він бив мене всім, що тільки потрапить під руку. Як він казав, що я ніхто без нього, як щодня запевняв мене, що я сама винна і що він робить усе це для мене. Він казав, що я занадто наївна, і завдавав удару за ударом. Мої ноги й спина кровоточили, а він насолоджувався видовищем. І найгірше те, що я дозволяла так до себе ставитися. Він навіяв мені, що я заслужила це, що він хоче найкращого для мене. Цей покидьок говорив зі мною як із божевільною, через нього я фактично перестала спілкуватися з родиною та іншими людьми. Він навіть майже закрив мене в психлікарні, навіюючи, що мені потрібне лікування. Лють, що накопичилася за стільки часу, піднімається в мені, і я не стримую себе, розуміючи, що завтра пошкодую про сказане.
— Яке тобі діло! Досить намагатися втертися мені в довіру. Ти такий самий, ви всі! Жінка для вас — не більше ніж річ. Їх можна бити, принижувати, знущатися, а потім як ні в чому не бувало вдавати, що все в порядку. Так що дай мені нарешті спокій. Я виконаю свою роботу, і ми більше ніколи не побачимося.
— Ти помиляєшся, принцесо. Віднині ти моя, і більше ніхто не наважиться до тебе торкнутися. Я почекаю, поки ти не розкажеш мені сама про все.
Мене прошиває наскрізь здивування, і я перестаю опиратися. Його слова звучать так щиро, що колишня я, ймовірно, вже давно розтанула б і повисла на його шиї.
— Послухай, Сальваторе. Ти зараз або прикидаєшся, або просто сам не розумієш, що верзеш. Так що йди до біса.
— Я верзу правду. І мені дуже хочеться тебе поцілувати. Якщо даси мені шанс, я зроблю все, щоб ти не пошкодувала.
Чорт, він говорить це з такою титанічною впевненістю, що я відчуваю, як серце пропускає удар. Тільки не це. Ні. Я піднімаю на нього погляд і вдивляюся в очі насиченого кавового відтінку. Очі не брешуть, вони й тільки вони завжди говорять правду. І зараз, уважно дивлячись у них, я не бачу нічого, крім сталевої впевненості й непідробної чесності. Але я розумію, що все це лише тимчасове бажання. Він сам не розуміє, що це просто ідіотизм. Він загорівся ідеєю отримати мене й не відступить, але наскільки вистачить його бажання? До першої ночі, а після він помчить у захід сонця? Чи він зробить мене своєю дружиною, яка сидітиме й чекатиме його з роботи, поки він розважатиметься в якомусь клятому готелі з черговою дівчиною?
Паскудство. Голову розриває від кількості думок, а серце вперто твердить дати цьому абсурду шанс. Я ж можу випробовувати його на міцність увесь час, рано чи пізно йому набридне. А закінчивши з роботою в Італії, ми з ним фактично не перетинатимемося. Якраз за цей час я зрозумію, які саме почуття він у мене викликає. Прийнявши рішення, я глибоко зітхаю й кажу:
— Відпусти мої руки.
— Добре.
Нарешті вивільнивши руки й ставши на носочки, я беру його за комір піджака й притискаюся губами до щоки. Легка щетина трохи поколює мої губи, і я відчуваю тепло, що розливається моїм тілом. Не відстороняючись, вдихаючи його бісовськи хороший парфум, я нарешті кажу:
— Докажи, що ти інший. І, можливо, я подумаю. Але якщо тільки я дізнаюся, що це для тебе не більше ніж гра, я помщуся. Ти навіть не очікуватимеш цього, Моретти, але я особисто прострелю твоє чорне серце.
— Я присягаюся своєю честю, що ти не пошкодуєш, принцесо.
Я бачу, що він хоче поцілувати мене. Не так швидко, дорогий. В останню секунду я ставлю палець між нашими губами, і він завмирає. Я бачу, який він напружений, ледве стримує себе, але терпляче торкається моїх губ попри мій палець і після цього відстороняється. Я збрешу, якщо скажу, що не відчула величезного задоволення від того, як гідно він тримався.
— Не так швидко, Торі.
— Торі? Ти не перестаєш мене дивувати, лялечко. Я чекатиму, поки ти сама попросиш мене доторкнутися до себе.
Ох, вічність — це ж не такий великий термін?
— Довго чекатимеш, любий.
— Я вмію чекати, принцесо. Ти варта будь-якого часу очікування.
Прийнявши рішення завершити цей вкрай дивний вечір, вирішую попрощатися з чоловіком.
— Чудово, а тепер я хочу відпочити. Вечір був дуже насиченим, і мені потрібно подбати про Сес.
— До зустрічі, mia cara. Гарних вихідних із родиною.
Сальваторе цілує мене в лоб, і в цю мить я почуваюся маленькою дівчинкою. Дурна крупиця надії зароджується в мені. Несподівано для самої себе я не хочу, щоб він колись здався. Подивимося, до чого все це призведе, адже я не збираюся так легко віддавати своє серце.
— І тобі удачі, здорованю. До понеділка, мій майбутній тимчасовий бос.
Він кидає на мене останній погляд і виходить за двері. Я тут же кидаюся до Сесілії й дуже навіть вчасно. Вона дивиться на мене розфокусованим поглядом, і я розумію, що її зараз знудить.
— Джи..
— Іди до мене.
Я швидко підхоплюю її й біжу до ванної. Щойно ми підходимо до раковини, я продовжую підтримувати подругу за талію, а з неї тим часом виходить мало не вся їжа, з'їдена за день. Погладжуючи мою алкоголічку по спині, я попутно беру рушник.
— Умийся прохолодною водою, а я витру тебе.
Проробивши цю процедуру, я допомагаю Сес дійти до гостьової спальні. Посадивши її на ліжко, я дістаю зі шафи запасний комплект її піжами. Так, вона вже не вперше так напивається, і тому ми обидві вирішили, що деякий її змінний одяг у моїй квартирі не завадить. Швидко переодягнувши її, я вирішую, що краще, аби вона все ж спала зі мною. Так, якщо їй стане зле, я одразу опинюся поруч.
Перетягнувши її до своєї кімнати, я залишаю невеликий світильник увімкненим неподалік від ліжка. Так, ми обидві боїмося темряви, але зовсім з різних причин. Чуючи спокійне дихання Сес, я заспокоююся. Буквально за лічені хвилини я засинаю з думками про чоловіка, який перевернув мій світ догори дриґом.
Суботній ранок зустрічає мене променями сонця, які так і прагнуть проникнути крізь невеличкі щілинки фіранок. Поруч чую миле сопіння і, тихо встаючи, прямую в душ. Залишившись наодинці, я знімаю одяг і заходжу під теплі струмені води. Вчорашні пригоди б'ють мене по голові сильніше, ніж випитий алкоголь. Згадавши нашу розмову з Сальваторе, я вже шкодую, що під рукою не було пістолета. Пристрелити себе здавалося мені непоганою перспективою, ніж побачитися з ним після всього, що сталося. І навіщо я тільки дала йому шанс? Це ж самообман, я чудово розумію, че не можу довіряти йому. Навіщо це все, якщо підсумок один? Навіщо він так наполегливо намагався домогтися від мене розповіді про Саймона? Таке відчуття, що я потрапила в хрінову мелодраму, але в мене немає бажання брати в цьому участі. Він думатиме, що я можу дати йому шанс, а я тим часом спокійно виконаю свою роботу, і на цьому ми закінчимо.
Вийшовши з ванної, я виявила, що Сесилия вже прокинулася.
— Доброго ранку, алкоголічко.
— Джи, скажи мені, що я не танцювала на барній стійці, благаю.
— Ні, на твоє щастя. Ходімо на кухню, я дам тобі щось від похмілля.
Вона некваплячись встає й плететься за мною. Насилу викарабкавшись на стілець, дівчина забирає з моєї руки таблетку та склянку води й випиває її залпом.
— Останнє, що я пам'ятаю, це те, як до тебе приставав якийсь ідіот, і тут ззаду до вас підійшов якийсь симпатичний чоловік, неабияк налякавши його. Ви почали з ним сперечатися й усе, більше не пам'ятаю, хоч вбий.
— Це якраз і був мій майбутній бос.
— Ти серйозно? Це був Сальваторе Моретті?
— Власною персоною.
— Цікаві стосунки у вас, однак.
— У нас немає жодних стосунків, він просто поміг відчепитися від покидька й довіз додому, тому що тобі було дуже хріново. Я зрозуміло висловлююся?
— Та ясно, але очі-то он як заіскрилися. Було щось учора по-любому між вами.
— Мармеладко, тобі хіба сьогодні не треба було на манікюр на 11? У тебе залишилася всього година.
— Дідько, я зовсім забула! Дякую, Джи, але ми ще повернемося до цієї розмови.
Викрикуючи останні слова, вона зникла у ванній.
Через 40 хвилин, привівши себе до ладу, ми обидві вийшли з дому. Підкинувши мою непутящу подругу в салон, далі я попрямувала до батьків. Дорогою я зателефонувала мамі, і слухавку взяв Ніко.
— Гей, сестричко, я вже забув, як ти виглядаєш. Ти вже їдеш?
Як же я люблю цього шибеника, нехай він і часто дуже гострий на язик, але я знаю, що він щиро сумує за мною.
— І тобі доброго ранку, братику. Я скоро буду у вас. Як мамин телефон опинився в тебе?
— Вони з батьком на задньому дворі розводять мангал, а телефон лежав на стільниці в кухні. А ще з хвилини на хвилину має приїхати дядечко.
Те, з якими веселощами Ніко говорить про дядька, не могло не зворушити моє серце. У них завжди був свій особливий зв'язок.
— Що ж, чудово, тоді до зустрічі, малюку.
— Я вже не дитина, Джи.
— От коли 18 стукне, тоді й поговоримо.
— Зануда.
— І я тебе теж люблю.
Поклавши слухавку, я відчуваю, як після розмови посмішка не сходить з обличчя, і вже передчуваю чудові вихідні з родиною.
Як раптом різко переді мною вилітає автомобіль, і я заледве встигаю загальмувати. Після цього з машини виходить троє чоловіків у чорних масках, і я відчуваю, що це далеко не жарт. Я швидко блокую всі двері й намагаюся здати назад, але ззаду мене підпирає ще одна машина. Лайно. Діставши з бардачка два ножі, той, що менший, ховаю під панчохи, а більший стискаю в руці. У себе в телефоні я виявляю контакт Сальваторе, який невідомо як у ньому з'явився, і, діючи інстинктивно, без задньої думки набираю номер. Телефон кладу в кишеню кофти, і через кілька секунд скло водійських дверей розбивається вщент, і мене намагаються витягти назовні.
— Я не здамся вам так легко, покидьки.
— Подивимося, як ти заспіваєш, коли ми пустимо тебе по колу після того, як Саймон награється з тобою.
Лють у мені закипає, досягаючи межі. Я, не втрачаючи часу, нападаю на одного хлопця, розсікаючи йому плече, і щосили відштовхую ногой, завдаю його напарнику кілька ударів... Сзаду мене б'ють чимось важким, і світ занурюється в темряву. Єдине, про що я встигаю подумати, це те, що сподіваюся — Моретти взяв слухавку, і що він зрозуміє все й устигне, поки не стане надто пізно. Суцільна темрява огортає мене, і я повертаюся до своїх нічних кошмарів.