Гра за чужими правилами

Джианна
Новий день, нові завдання для виконання, але для початку — кава. Потягнувшись у своєму до непристойності м'якому ліжку, я встаю й іду на кухню. Швидкими рухами рук запускаю кавомашину й прямую в душ. Зараз половина сьомої. П'ятнадцять хвилин на банні процедури, п'ятнадцять — на те, щоб випити каву й почитати новини, пів години — на макіяж та одягання. О 7:30 я повинна виїхати, дорогою заскочити за ще однією порцією кави в «Старбакс» і о 7:55 бути в компанії. Я не вважаю себе перфекціоністкою чи педантичною особою, але планування дрібниць допомагає мені ніколи не сходити з наміченого шляху. Завдяки чітко побудованому плану мені вдається не відволікатися на непотрібні думки й не губитися, перебуваючи в часовій прострації. План — це моє сховище безпеки, де немає місця спогадам.
Виконавши свою ранкову рутину, я заходжу в «Старбакс» і обираю фрапучино з карамеллю і, звісно, батончик «Твікс» — куди ж без нього. Зі своїм нестандартним варіантом сніданку я заходжу в офіс. Чекаючи на ліфт, вирішую написати Ніку й запитати, як його справи. Щойно ліфт відчиняє двері, я заходжу всередину, натискаючи на панелі двадцятий поверх. Коли двері майже зачиняються, якийсь чоловік просуває ногу й перешкоджає їх закриттю.
Мовчки увійшовши, він на мить затримує свій погляд на мені, наче сканує. Цей погляд відчувається фізично — важкий, пронизливий до самих кісток. Я роблю так само у відповідь, після чого цей тип повертається до мене спиною. Подальший підйом до місця призначення минає в задушливій тиші. У моїй голові виринає його образ: коротко підстрижений брюнет, різкі, немов висічені з каменю риси обличчя, темно-карі очі й ледь помітна щетина. Одягнений він у чорну сорочку, два верхні ґудзики якої розстебнуті, такого ж кольору класичні штани та туфлі. Припускаю, що його зріст приблизно 6′4″ фута — чорт, незаконно бути таким високим. Його постать займає третину простору, і це трохи лякає. Усередині мене на мить спалахує старий, заучений страх перед чужою фізичною силою, але я змушую себе дихати рівно. Раніше я ніколи не бачила його в стінах офісу, як не дивно.
Завершуючи оцінку незнайомця, я виходжу з ліфта й прямую до зали нарад. Там на мене вже чекають начальник Ліам Олівер, його помічниця Рейчел та його заступник Рік. Першим розмову починає Олівер:
— Доброго ранку, колеги. Сьогодні до нас прибуває дуже важливий гість, і я прошу вас бути з ним максимально шанобливими. Джианно, вас це стосується особливо. Я ціную вас як чудового спеціаліста, але ви буваєте нестриманою, досить різкою та імпульсивною у своїх висловлюваннях. Ми б не хотіли, щоб через це виникли якісь проблеми, постарайтеся приборкати свій норов.
Ну звісно, іншого й не варто було чекати. Адже я не вилизую дупу людям, які переходять межі робочої етики. Для Ліама що дорожчий клієнт, то більше йому дозволено, навіть якщо він направо й наліво розпускає свої брудні рученята. Я просто посміхнулася крізь зуби й кивнула у відповідь на його слова.
У цей момент я чую звук дверей, що відчиняються, і бачу його. Чорт! Це той тип із ліфта. Тепер зрозуміло, чому я не бачила його раніше, — це новий клієнт нашої компанії. Олівер щосили починає лебезити перед чоловіком, і в мене з'являється блювотний рефлекс на ці дії.
— Здравствуйте, містере Моретті, яка честь. Бажаєте кави, чаю, води?
Я ледве стримую сміх, бачачи, як нашого гостя лише дратує ця вистава мого начальника. У його позі, у тому, як недбало він тримає руки в кишенях, відчувається лячна, тваринна грація хижака.
— Дякую, нічого не потрібно. У мене обмаль часу, давайте перейдемо до справи, — його голос звучить тихо, але в ньому гуркоче така крижана влада, що Ліам миттєво затикається. — Я дізнався, що дев'ятнадцять років тому у вашій компанії неофіційно було зроблено замовлення на злом усіх камер і взагалі всієї системи безпеки одного приватного будинку у Флоренції.
Ліам зблід, піт почав виступати на його лобі, руки злегка тремтіли, але він намагався не видавати цього. Мені стало до неможливості цікаво, про що йдеться.
— Я не зовсім розумію, про що ви говорите, містере Моретті.
Незнайомець усміхнувся, його вигляд не видавав навіть найменшого роздратування чи напруги. Але в його карих очах на секунду мигнуло щось настільки безжальне, що мені самій захотілося зробити крок назад.
— Містере Олівер, ви впевнені в тому, що не розумієте, про що я говорю? Можливо, ви хочете поговорити зі мною в більш приватній обстановці, наприклад, у вашому кабінеті?
Начальник став ще більш знервованим, на допомогу йому вирішив прийти Рік, але це теж не увінчалося успіхом.
— Послухайте, можливо, ваші відомості помилкові, і це не більше ніж голослівна заява.
— Не варто втручатися в розмову двох людей, якщо ви не маєте уявлення, про що вона. І не важливо, що ви його заступник, — Сальваторе навіть не удостоїв Ріка поглядом, просто відсік його однією фразою, наче той був порожнім місцем. — Тож, містере Олівер, ви все ще не можете згадати, про що йдеться?
— Колеги, я прошу вас залишити нас наодинці й почекати закінчення розмови десь поблизу.
Хоч мене й розпирало від цікавості, я залишила кімнату. Що це за історія і хто цей чоловік? Чому Ліам так наляканий і що за така конфіденційна інформація, що навіть Ріку довелося вийти разом з усіма, хоча він завжди й усюди присутній.
За п'ять хвилин мене викликають до конференц-залу. Я перебуваю трохи в розгубленості, але на обличчі зберігається впевнена маска. Я натягую посмішку й заходжу. Пройшовши вглиб кімнати, зручно вмощуюся в кріслі, елегантно закинувши ногу на ногу, і чекаю на причину, через яку знадобилася моя присутність.
— Міс Уінтерс, у нашого клієнта є що обговорити з вами, я змушений буду піти, у мене зустріч. Гарного дня.
Я була трохи збита з пантелику цими словами й не могла зрозуміти, навіщо взагалі могла знадобитися, і якось підозріло моєму начальнику довелося піти. Таке відчуття, що Моретті просто вишвирнув його звідси. З роздумів мене вирвав низький оксамитовий голос чоловіка, від якого тілом злегка пробігли сироти. У ньому дивно поєднувалися м'якість і прихована загроза.
— Приємно познайомитися, я Сальваторе Моретті. Мені порекомендували вас як найкращого спеціаліста з кібербезпеки. У мене є для вас пропозиція: мій бізнес потребує тотального перегляду заходів IT-безпеки. Я вже деякий час шукаю хорошого фахівця і зараз натрапив на вас. Але є одне «але»: вам потрібно буде вирушити зі мною до Італії приблизно на кілька тижнів, назвемо це робочим відрядженням. Бачите ли, роботи дуже багато, і більшу частину її потрібно робити прямо на місці. З приводу начальства можете не хвилюватися, я про все домовлюся. Житло та всі інші витрати я візьму на себе, від вас вимагається лише згода. То яка ваша відповідь, міс Уінтерс? — Він подався трохи вперед, фіксуючи мене своїм гіпнотичним поглядом, наче відмова навіть не розглядалася.
Я була під враженням від цієї пропозиції й зовсім не готова їхати в іншу країну, залишаючи своє звичне життя та рідних. Але з іншого боку, це хороший шанс відволіктися від думок, які не дають мені спокою. Окрім того, що на мене чекає багато роботи, я зможу поглянути на батьківщину дідуся, про яку так багато розповідав він і батько. Сумніви борються в мені подібно до припливу й відпливу, то заповнюючи душу впевненістю, то забираючи її в безодню з безліччю запитань.
— Мене звати Джианна, приємно познайомитися. Мені цікава ваша пропозиція, але не приховуватиму, що мене насторожує поїздка в незнайому країну з незнайомим чоловіком. Але я дам вам позитивну відповідь, якщо ви чесно відповісте на кілька моїх запитань.
Хід зроблено, ваша черга, містере Моретті.
— Ви стратег і не намагаєтеся використовувати брехню чи підлабузництво в спілкуванні зі мною, я ціную таких людей. Саме тому я згоден на цю умову. Задавайте ваші запитання, я постараюся відповісти на них максимально відкрито, наскільки це взагалі можливо в цій ситуації. — На його губах заграла ледь помітна, небезпечна посмішка людини, яка точно знає, що виграє цю партію.
Хід прийнято, а тепер настав час дізнатися, навіщо ж я знадобилася тобі, Сальваторе, і яка твоя реальна мета.