Тінь над Флоренцією

Флоренція 

Сальваторе

Чергові збори, безліч фальшивих посмішок, кожен шукає власну вигоду. Якби їм тільки дали можливість, вони б давно розтягнули по шматочках увесь клан і навіть оком не моргнули б. Я обвів холодним поглядом капо, які сиділи за столом, і під моїм прицілом посмішки на їхніх обличчях миттєво зів'яли. Вони боялися мене, і правильно робили. Тільки двоє людей, капо Лоренцо Річчі та Джованні Д’Анджело, намагалися боротися за збереження клану й підтримували мене, мого молодшого брата та нашу бабусю Кетрін Моретті.
​Завдяки їм та їхній підтримці я зміг досягти великих вершин попри свій юний вік. Після смерті наших із Лукою батьків я був тим, хто мав продовжити справу батька й родини в цілому. Мені було дванадцять, а братові шість, коли нас залишили сиротами. Поки ми були у бабусі й дідуся по лінії батька, на наш будинок напали. Це був довго й ретельно спланований напад, тільки вони не врахували того факту, що в останній момент мене й Луку увезуть із дому. Нападники знали напам'ять усю охорону, камери, абсолютно все — не здивуюся, якщо вони завели щура в нашому найближчому оточенні. Від однієї думки про це щелепи зводило від глухої люті. Коли Кетрін привезла нас до особняка, вона одразу все зрозуміла й не хотіла мене пускати, але я вирвався й побачив два бездиханні тіла, що лежали одне на одному. Батько до останнього захищав свою дружину й у підсумку затулив її собою від куль, але одна шальна пройшла навиліт, здолавши тіло батька й застрягши в грудях матері. Їхні очі були заплющені, а пальці рук сплетені між собою. Я пам'ятаю кожну мить того дня. Хоча кажуть, що з часом спогади втрачають свою точність і частково стираються, але в моїй пам'яті закарбувався кожен момент. Величезна калюжа тягучої бордової крові, її солодкувато-металевий запах, що в'ївся мені під шкіру, і двоє найрідніших людей, які більше ніколи не розплющать своїх очей і не побачать улюблених синів, як і їхні діти своїх батьків.
​Тоді я заприсягся, що знайду тих, хто організував це вбивство, і всіх, хто був хоч якось причетний до цього, і вони пошкодують, що взагалі народилися на світ. Я дуже швидко подорослішав, у тринадцять років склав присягу клану й уперше вбив людину, і мені не було шкода. Холодний метал зброї в руці тоді здався мені теплішим, ніж увесь цей світ. Моє серце залишилося там, поруч із тілами чоловіка й жінки, голосів яких я більше ніколи не почую й посмішок яких не побачу.
​Усередині почала розповзатися темрява, і вона поглинала мене все більше, частина за частиною. Мене було неможливо врятувати, і з кожним днем я все охочіше вітав пітьму, яка стала моєю стіною від усіх. Для цих покидьків за столом я давно став нещадним дияволом, який не знає жалю. Довгий час під моїм керівництвом ведеться розслідування, і зараз одна з його малих частин веде мене в Чикаго. Мені б не хотілося залишати Італію, але цього вимагає ситуація.
​— Збори закінчено, — крижаним тоном промовив я, підводячись із крісла. Капо поспішили залишити кабінет, не наважуючись заперечувати. Давши вказівки Лоренцо та Джованні, на своєму приватному літаку я лечу в місто, де, сподіваюся, на мене чекає хоча б якась крихта інформації.
​Зараз я Дон Сальваторе Вінченцо Моретті, а не той заплаканий і переляканий хлопчисько. У моїх руках уся влада, і я ні за що не відступлюся від своєї мети. Ті, хто позбавив життя моїх батька й матір, благатимуть мене вбити їх, але я не принесу їм і краплі цього задоволення, поки вдосталь не отримаю бажаного.