Глава 1

Чикаго
Джианна 
Понеділок, новий робочий тиждень, графік, складений до дрібниць, кожен день розписаний похвилинно — тільки так я можу заглушити голоси у своїй голові. Мені подобається моя робота, і я ні краплі не шкодую про навчання у сфері IT-технологій. Я почуваюся абсолютно у своїй стихії, сидячи за монітором і створюючи ідеальну систему безпеки для чергової організації. Звук клавіш завжди дарував мені заспокоєння від галасу навколишнього світу. Починаючи з 14 років, я активно вивчала сферу програмування, у 18 вступила до Чиказького державного університету і закінчила його за прискореною програмою у 21. Уже два роки я працюю в одній із найкращих компаній із кібербезпеки й досі не вірю, що змогла досягти своєї мрії попри все.
З думок мене вириває моя секретарка Сесілія. За час моєї роботи ми стали дуже близькими, і я неймовірно вдячна їй за те, що вона була поруч у найтемніші моменти мого життя.
— Джи, тобі варто зробити перерву, вже обід, і я впевнена, що ти, як зазвичай, не подбала про сніданок зранку. Піднімай свою п'яту точку і тягни її до кафетерію, я не хочу знайти тебе у голодному непритомному стані, коли наступного разу зайду до твого кабінету.
Також я забула згадати про те, що вона ще та заноза в моїй дупі, але від цього я люблю її не менше.
— Сес, скажи, ти часом не забула, хто твій начальник? І так, я не вважаю якоюсь катастрофою те, що я пропустила прийом їжі вранці, від цього ще ніхто не вмирав. Головне, що я випила кави, без неї я б досі, ймовірно, була схожа на зомбі.
— Ні, не забула. Моє начальство скоро вітром здує, якщо вона й далі харчуватиметься лише кавою та кількома батончиками «Твікс» на день. Я знаю, що ти дуже грізна й зла, але мене не злякаєш. Тепер ми можемо піти на обід?
— Іноді я не розумію, як ти досі не заміжня? Ти ж просто мрія для будь-якого чоловіка.
— По-перше, я не готова віддати свою молодість на страждання через якогось самозакоханого індика, а по-друге — не переводь тему, ми йдемо їсти.
Як би я не старалася, від напору моєї подруги валяться дерева, що вже й казати про мене. Ми попрямували до кафетерію, а після на мене чекав не менш продуктивний день.
Осінь у Чикаго була воістину прекрасною. Проїжджаючи вулицями вечірнього міста на своїй улюбленій «Мазераті», я практично всю дорогу насолоджувалася чудовим краєвидом, і навіть на душі ставало якось тепліше й легше. У голові вмить виникла думка про пензель і полотно, але я одразу ж придушила це бажання. Повністю виключивши малювання зі свого життя півтора року тому, я назавжди постаралася зачинити й стерти, наче гумкою, все, що було в недалекому минулому. Увімкнувши відповідну музику, а точніше пісню *Intro* гурту Sickick, я набрала швидкість до 120 і за кілька хвилин уже була біля будинку.
Моя квартира розташовувалася на чотирнадцятому поверсі, за вікном розгорталася одна з найкрасивіших картин. У вітальні були величезні вікна, які відкривали неймовірний вид на захід сонця та панораму нічного міста. У самій кімнаті переважали світло-сині та чорні відтінки. Спальня була у фіалково-сірих тонах, а кухня — у нейтральних чорно-білих. Знявши підбори й зробивши величезну послугу своїм ногам, я пройшла на кухню. Оскільки я не любила готувати для себе одної, вирішила замовити доставку, яка прибула протягом пів години.
Закінчивши з трапезою, я вирішила зателефонувати батькам і дізнатися, як вони. Мені не хочеться, щоб вони постійно хвилювалися за мене, тому я намагаюся частіше дзвонити й приїжджати до них. Набравши номер, який я знала напам'ять, мама підняла слухавку на другому гудку.
— Добрий вечір, моя дорога, як ти? Сподіваюся, що не мориш себе голодом і не харчуєшся одним кофеїном?
Почувши рідний голос, моє серце розтануло, на душі стало тепло, і я знову на мить відчула себе дитиною.
— І тобі доброго часу доби, — сказала я з ноткою сарказму та усмішкою на обличчі, — у мене все гаразд, і я навіть нещодавно закінчила боротьбу зі своєю вечерею.

— Ти знову замовляла доставку, чи не так?
— Ти ж знаєш, як я ненавиджу готувати для себе одної, тим паче мої ноги ледь донесли мене додому. Я планую сходити в душ і трохи почитати перед сном, завтра рано вставати. Начальник сказав, що завтра прибуде якийсь важливий гість, і я, як найкращий спеціаліст, маю бути присутньою.
— Моя маленька дівчинка, зовсім тебе заганяли. Може, візьмеш відпустку хоча б на тиждень? Ми з батьком дуже сумуємо, та й твій дядько обіцяв приїхати на вихідні.
Я теж скучила за рідними, але без роботи я не можу — вона єдине, що рятує мене від вихору думок у моїй голові, який тільки й чекає слушної миті. У мене немає часу, щоб плакати, впадати в депресію та на всі подібні речі. Робота забирає весь вільний час, і я дуже вдячна їй за це.
— Мамусю, я не можу взяти відпустку, але обіцяю приїхати на ці вихідні. Давай зійдемося на цьому?
— Вся в батька і в діда: завжди купа справ, які ніколи не терплять зволікань. Але твоя пропозиція приймається, і щоб мені без жодних ексцесів! Відпочинок — важлива складова продуктивності.
— Так точно, командире! — рівним голосом промовила я, а після ми не витримали й обидві розсміялися. — Як там тато?
— Як завжди, весь у справах і турботах, але теж дуже сумує за тобою. Заснув нещодавно просто у своєму кабінеті за купою паперів.
Батько для мене був прикладом стійкої та вольової людини, за що я йому дуже вдячна, але все ж він уже не молодий, і йому не завадило б більше відпочивати. Сподіваюся, що так і буде, коли Нік посяде його місце.
— Та вже ж, одразу видно, чия я донька, навіть тест ДНК не потрібен.
Мамин дзвінкий сміх наповнив кімнату, і непрохана сльозинка впала на щоку — я сумувала за ними. Нехай і віддалилася частково, але люблю їх так само.
— Добре, доню, відпочивай, і я бажаю тобі успіху завтра. Спи солодко, моя хороша.
— Дякую, передавай татові вітання і скажи, нехай краще спить у спальні. Кабінет і стіл, на якому він заснув, — не найприємніше і не найзручніше місце для відпочинку.
— Обов'язково, до зустрічі, люба.
— Теплих снів, мамусю.