Коли все почало йти шкереберть...

Аеропорт Бориспіль. Люди з валізами снують хто куди. Щаслива Іра із посмішкою до вух йде під руку з Юрком.

-Валізи здали, все на місці, до вильоту можемо погуляти. Ти не голодна?

Іра посміхнулася. Вони попрямували до кав'ярні. Раптом якийсь хлопчина вибіг посеред зали та гучно засвистів, запхавши пальці до рота. Всі озирнулися. Охоронці побігли до свистуна. В цей момент хтось смикнув Юрка за кишеню, він розвернувся та побачив як якийсь хлопчина до метра в зрості у зелених футболці та кашкеті киває п'ятами. Юра помацав кишені — оксамитової коробочки вже не було.

-Гей! Тримайте злодія! - лиш встиг вигукнути Юрко, але хлопця вже не було видно.

-Ти чого? - запитала Ірина.

-Ти його бачила? Того нахабу? Він стягнув у мене...

-Юрчику, нікого тут не було. Ми стояли удвох.

-Чекай, я зараз — він знайшов поглядом полісмена та попрямував до нього.

-Добрий день. Вибачте, мене щойно обікрали.

-Так? І хто? - полісмен подивився на Ірину.

-Хлопчина, десь такого зросту, можливо дитина, у зеленій футболці та ще в нього був кашкет теж зеленого кольору. Побіг у тому напрямку та зник із поля зору.

-А штани що, теж зелені? - хіхікнув полісмен.

-Що?

-Гм-гм! І що у Вас вкрали?

-Золоту каблучку.

-Так прямо із руки знали? - підняв брову полісмен.

Юрій почав закипати.

-Ні! Каблучка була в оксамитовій коробочці у мене в кишені. Я збирався сьогодні зробити пропозицію! То ви будете шукати злодія по гарячих слідах, чи ні?! Можливо прикмети злодія передасте по своїй рації?

-Я мушу спочатку допитати Вас та Вашу супутницю. Можливо це вона викрала. Так часто буває.

-Не треба її допитувати, я ж вам сказав, що бачив злодія! І повністю описав його.

-Ви або жартуєте, або нариваєтесь на арешт! Я дивився якраз у Ваш бік, коли ви раптом почали репетувати про злодія і ніякого злодія я тут не бачив!

-Та пішов ти... - крізь зуби процідив Юрко.

-ЩО?! - почув образу полісмен.

-Нічого, вибачте, схоже я помилився... - Юра повернувся до Ірини, взяв кохану під руку та попрямував у кафе.

-Як це таке можливо? Я ж бачив злодія! - не міг заспокоїтись Юрко.

-То що у тебе таке вкрали? - запитала Ірина.

-Та... нічого важливого... Йди, вибери собі якийсь десерт. - вимушено посміхнувся Юра.

Іра нахилилася через стіл і поманила Юрка до себе, мовляв, щось скажу. Він нахилився та Ірина заговорила пошепки.

-Той чувак, у зеленому піджаку, з'їдає нас поглядом уже хвилин двадцять. Он він сидить позад тебе, у кутку, каву п'є.

-Добре, йди, я розберуся.

Юра ніби випадково озирнувся. За столиком в кутку сидів чоловік літнього віку. Елегантно одягнений у дорогий зелений костюм, світлу сорочку та лаковані туфлі. Перед ним на столі лежав капелюх та стояла чашечка кави, а в руках він вертів незвичайну палицю зі здоровезною головою змії замість руків'я. Чоловік впіймав погляд Юрка і привітно посміхнувся. Юрко кивнув та насупився. Відвернувся. Ірина весело посміхнулася та помахала рукою вказуючи на шоколадний торт. Але потім відвела погляд трішки вбік, очі її округлилися і вона відвернулася.

-Хмм... Молодість — щаслива пора! Я б на Вашому місці погодився б на шоколадний торт! - пролунав позаду скрипучий неприємний голос. Поруч Юрія стояв сивий чоловік, спираючись на палицю із зміїною головою. На мить Юркові здалося, що змія блиснула своїми зеленими очима та зашипіла, висунувши довгого роздвоєного язика. Але це було лиш на мить.

-Ви не проти поради старої людини? - запитав незнайомець. Юрко промовчав, чоловік це сприйняв як згоду. Але враження було таке, ніби він говорив би і без згоди. - Не втрачайте час! Насолоджуйтесь кожною хвилиною свого життя! Воно швидкоплинне.

-Дякую. - Сухо сказав Юра.

-Вона дуже гарна! Така вишукана й граційна! Що й казати молодість! Вітаю! Чудовий вибір! - промовив незнайомець, дивлячись на Ірину, кивнув Юркові та пішов геть.

-Що він хотів? - запитала Іра, підходячи до столика.

-Та нічого. - знизав плечима Юрко.

-А чого тоді витріщався?

-А це тому, що ти у мене справжня красунечка! - обійняв Юрко кохану.

-Фу! Противний тип. - Фиркнула Іра, зморщивши носика.

-Яка ж ти гарна, коли так морщиш носика...

-Та ну тебе! Пий свою каву! - знову наморщила носика Іра. Юрко посміхнувся, пригорнув її, та вдихнув аромат її волосся. Нічого каблучку знайде десь у європейській крамниці. Навіть незвичніше буде. Під якимсь приводом затягне її до крамниці й вона сама вкаже на ту прикрасу, що сподобалась. Все здається в житті почало налагоджуватись.
Після легкого перекусу Юра з Ірою ледь вгледіли, що вже промайнув увесь час очікування. Мала вже початись посадка.

Вони побігли до свого гейту. Людей було чимало. Серед усіх пасажирів сидів і незнайомець із кафе. Посадка у літак іще не почалась. Люди схвильовано очікували. Усі сидячі місця вже були зайняті, окрім двох сидінь біля незнайомця.

-Йдемо сядемо?

-Так. Це ж просто старий чоловік. Що він зробить? - вимовила Іра. І вони пішли до вільних сидінь.

-О! Молодята! А я вже думав йти за вами до кав'ярні. - Заговорив незнайомець до закоханих.

-Ви слідкували за нами? Звідки Ви знаєте що ми летимо цим рейсом? - Запитала Іра.

-Це все мої екстрасенсорні здібності — цілком серйозно сказав незнайомець, а побачивши збентежені погляди, розсміявся — Жартую! Просто спостережливість. Якщо ми стояли в черзі на цей рейс, при здачі багажу, то напевне, що і летимо разом цим же рейсом. Вибачте за нечемність. Дозвольте відрекомендуватися — Влад Кайрос. А вас, молоді люди, як звуть?

-Юрій, а це моя дівчина Ірина.

-Лише дівчина? Не дружина? - підморгнув Ірині Влад Кайрос. - Треба це терміново виправляти, бо таку красуню хтось може викрасти.

-Дякую за комплімент... - зашарілася Іра.

В цей час пролунало оголошення, що почалася посадка на рейс Київ — Мюнхен. Скляні двері відчинилися, дві молоді стюардеси перевіряли квитки та запрошували пройти на посадку у літак.

-А ось і посадка! Ви йдете? - запитав пан Влад.

-Так, звісно. Але тут черга велика, тож ми трішки почекаємо. - відповів Юра.

-Ходімо зі мною. Вас пропустять першими.

-Ні-ні! Що Ви. Дякуємо. Ми зачекаємо своєї черги — відмовилась Іра.

-Як забажаєте — загадково посміхнувся пан Влад. Він підвівся та попрямував до стюардеси, що приймала перший клас. Виявилось пасажирів першого класу, окрім Влада Кайроса більше не було.

-Можливо, варто було погодитись на його пропозицію? - запитала Іра. - Вже сиділи б у салоні.

-То ти так хочеш побути в компанії цього сивого стариганя, що готова вже з ним бігти до літака? - навмисно награно-ревниво запитав Юра.

-Ні! - Іра пирснула зо сміху та оповила Юркову шию руками. - Я хочу бути лиш з тобою і ні з ким більше.

-То може нікуди не треба їхати — побули б тиждень вдома? - посміхнувся Юрко.

-Фу! Юрчику-Мурчику! Звідки у тебе такі страшнючі думки? - Іра грайливо надула губки.

-Ось моя солоденька вишенька! Такою я тебе і люблю! - Обійняв Ірину Юра.

-О, дивись! Можемо вже йти, черги майже не залишилось! - граційно підскочила Іра та попливла до черги з пасажирів. Юрко пішов слідом.

Щойно до них дійшла черга, Юра протягнув свій та Ірин паспорти з квитками.

Стюардеса подивилася у квиток.

-Вибачте за незручність. Але у нас ці місця вже зайняті.

-Як це зайняті? - перепитав Юрко.

-Нажаль у нас вже пройшли пасажири, що мали квитки за вказаними місцями.

-Мене це не хвилює! Я купив квитки та маю повне право сидіти на своєму місці! Можливо, Ви помилилися?

-Ні, помилки бути не може! У нас точно вже ці місця зайняті!

-Та як це можливо? То може у тих, хто зайняв наші місця квитки фальшиві? - почав лютувати Юра. - Кличте сюди когось! Адміністратора, касира чи пілота, я не знаю, хто там у вас головний? Будемо розбиратися! Я купував квитки онлайн на сайті авіакомпанії!

-Так, так! Ми розуміємо! Заспокойтеся, будь ласка. Ми щось вигадаємо. Зараз я перевірю дещо. - заметушилася одна зі стюардес, швиденько щось сказала іншій на вухо і побігла до салону літака. Інша ж повернулася та професійно посміхнулася до Юрка з Ірою.

-Зачекайте, будь ласка, тут збоку, доки Ваше питання вирішується. А я пропущу поки інших пасажирів.

-Як це, збоку? Доки не вирішите наше питання, я нікого не пропущу! - не вгамовувався Юрій.

-Вибачте, я не можу зараз нічого зробити. Ваше питання вирішують зараз з командиром борту та авіакомпанією. Вибачте! - тараторила, блідніючи, молоденька стюардеса, що лишилася одна на посту.

-А мене це не хвилює! Ви зобов'язані! - розпалювався Юрко.

-Нічого! Дякую, ми зачекаємо! - встряла Ірина в розмову, що набирала вже негарних обертів, відвела Юрка вбік та вже йому тихіше сказала — Мурчику! Ну чого ти? Ну? Гарненький початок поїздки! Заспокойся! Вона ні в чому не винна! Робота в неї така!

Але Юрко ніяк не міг заспокоїтися. Все в ньому кипіло. Це на сьогодні вже було занадто! Спочатку викрали каблучку, що була не дешева, яку він так довго підбирав! Потім полісмен, що нічому не повірив, ще й хотів звинуватити Ірочку у викраденні своєї ж каблучки. Далі ще цей старий з підкатами до його коханої та дурними порадами! А тепер іще і це! День ішов геть шкереберть. Але нічого, зараз їм знайдуть якісь місця. Все буде добре! А за кілька годин вони вже будуть сміятися з цього за келихом пива в кафе десь на березі річки в Баварії.

-Пане Юрію Косач та пані Ірина Приходько, прошу вибачення за незручності! Я старший бортпровідник Олена! Авіакомпанія перепрошує за плутанину із квитками та дарує Вам подорож у першому класі. Проходьте, будь ласка, за мною до салону! - привела Юрка до тями старший бортпровідник.

-Дякую! - відповіла Іра, очі її світилися від радощів. Окрім того, що вона летить у незабутню подорож до Європи з коханим, так іще й першим класом! Юра видихнув, недарма боровся. Все наче почало налагоджуватись.

Але якби Юрко знав, що іще чекає його попереду, можливо, він би й не рвався так у цю дивну подорож!