Пролог

Коли ти закоханий, ти літаєш, немов на крилах, не помічаючи бруду, підступності оточуючих та оман сприймаєш за чисту копійку. 

Так сталося і з героєм нашої історії. 

Юрко двадцятип'ятирічний парубок, що вже три роки працює в інтернет виданні "The Smather" в якості модератора-автора статтей. Він до божевілля закоханий у наймиловиднішу студентку третього курсу факультету хореографії - Ірину. Це синьоока блондинка, двадцяти років, круглолиця з витонченою фігурою та неймовірно граційною ходою. Що й казати, одним словом танцівниця. Історія їхнього кохання почалася відносно недавно, близько року тому. Але наша історія зовсім не про це. А про те, у що це все обернеться для молодої пари.

Отже надворі спека, липень. Іспити студенти вже здали, саме час для довгоочуківаного відпочинку. Але у Юрка були ще грандіозніші плани - він запланував неймовірний сюрприз для коханої.

Тож весь день у офісі він не міг дочекатися обідньої перерви. Робота зовсім не йшла, він сидів, задерши ноги на компьютерний стіл, дивився на відкриту недописану статтю, але думками був десь зовсім далеко. Мимоволі його рука потягнулася в кишеню, де Юрко намацав маленьку оксамитову коробочку. Там всередині лежала його мрія. Тоді, майже рік тому, Юрко вже знав, що ВОНА - та сама! 

Він поглянув на годинник в кутку екрану. 12:45. Як повільно тягнеться час! Але треба ж хоч рядок в статтю написати. Цю статтю він мав здати ще вчора. Тож знявши ноги зі столу, Юрко повернувся до монітора, виганяючи Ірину із голови. Як не дивно, але іноді кохання робить із нас дурнів, а іноді - справжні дива! Стаття, що так важко давалась Юркові від учора, почла якось сама по собі дописуватись. Юрко навіть не розумів, звідки у нього беруться слова. Але ось ще якихось 10-15 хв і стаття про фрезерувальні верстати вже буде готова! Юрко поглянув на годинника - 14:32. Час бігти на обід! 

-Ти що - вже тікаєш? - запитав Рома, смуглявий, кароокий бородач із лисиною, що сидів за сусіднім столом у офісі. Загалом компанія у них була не величка, що займала половину 3-го поверха будівлі. У кабінеті було 3 столи - Юрка, Роми та Олексія. 

-Так, Іра, певне уже приїхала, а я запрацювався... - Рома давно вже був у курсі стосунків Юрія та Ірини. Тож зайвих пояснень йому не потрібно було.

-Біжи, прикриємо, в разі чого! - розсміявся Олексій - високий, коренастий, міцної статури, хоча й молодший від Юри на півроку.

-Але до дванадцятої щоб повернувся, Попелюшко! І каблучку не загуби! - підколов його Рома, що був на 5 років старшим та давно вже одруженим.

-Та ну вас! - розсміявся і собі Юра.

-На весілля щоб покликав! А дружбою цого бери - йому треба!!! - гукнув навздогін Роман, вхопивши Олексія.

-Та дайте спочатку справу зробити! Не все так просто - відповів Юрко.

Надворі стояла справжня спека! Після офісного кондиціонера було навіть спекотніше.

Юра перебіг  через дорогу до кіоску з квітами, зазирнув. Троянди, лілії, гвоздики, кали - тут було ціле розмаїття. Але усе якесь не таке... 

-Чогось бажаєте?  - спитала повна, середнього віку із яскраво-рудим каре продавщиня.

-Ммм... - багатозначно протянув Юрко. 

-Обираєте щось особливе, дозвольте я підберу Вам букетика.

Юрі на очі трапилися глаіолуси... Він згадав, як Іра раділа невимушеному букетику польових квітів. 

-Мені б ромашок...

-Нажаль ромашок у нас немає, але є чудові гербери. 

-Дякую, не треба! - Юра вийшов із кіоска. І тут побачив під стіною стареньку, що продавала букетики волошок. Це те, що треба!

-Добрий день! Скільки коштують Ваші букети?

Старенька зраділа новому клієнтові. 

-Ох! Синку! Забирай! Забирай усі, у мене лиш два лишилося. Така спека! Важко мені вже тут стояти. Тридцять гривень. 

Юрко відкрив гаманця та поглянув. Простягнув старенькій двісті. 

-Ой, та не маю решти. - занепокоїлась бабуся. - Ти молодий, може сходиш в кіоск розміняти? 

Юрко озирнувся, поглянув на кіоск. Виручка у продавщині набагато більша, ніж у старої бабусі. 

-А давайте так! Я заберу обидва за двісті! - Юркові не терпілося вже побігти далі.

-Та що ж це так?! Я так не можу! Хіба так можна? - бідкалася бабуся. Юра тим часом дістав останні два букетика.

-Можна! Ще й як можна! Такі закони торгівлі: дорожче продав - більше заробив! От Ви мені зараз продвли два букетика за двісті. - широко посміхнувся Юрій.

Іра сиділа в кафе за столиком навулиці, позирала на годинника та пила чай. Юра підкрався ззаду та простягнув обидва букети їй з двох боків.

-Ой! - зойкнула Іра.

-Обирай! Привий чи лівий? - посміхнувся Юрко та ніжно обійняв кохану.

-Ммм! Важкий вибір! Напевне лівий! - вона обернулась та поцілувала Юрка, а після поцілунку вихопила оба букетики. - Обидва мені!

Юра посміхнувся, та сів напроти.

-Один мені - це зрозуміло. А кому другий? Уже завів коханку? - підняла одну брову догори Ірина.

-Та... Я так переживав, що тобі не сподобається, що узяв ще одного, щоб точно якийсь сподобався!

-А це - що? - Іра помітила в одному із букетів папірець. У другому був такий саме. - Квитки до Гнрманії?!!! Юрко, дяккую! Ааа! 

Іра повисла на шиї у Юрчику. Це було невимовне щастя!

-Так, але я хотів ще дещо сказати.

-Так, мурчику, слухаю.

-Ти б не хотіла... Хотіла б ти... - його рука намацала в кишені заповітну коробочку. Момент вдалий. Але як сказати? - А не хочеш морозива?

-Морозива? А давай! 

Юра пішов за морозивом, поки Іра розглядала квитки. "Не зміг! От бовдур!" - думав собі Юрко. Обручку він придбав уже давно і ніяк не наважувався зробити пропозицію. Собі він узяв шоколадного морозива, Ірі - полунично - м'ятне.

-Красуня, вас можна пригостити? - Юра поставив перед Ірою її морозиво, а сам сів напроти.

-Дякую! - очі дівчини блищали від радощів. - То ми їдемо наступного тижня?! А як надовго?

-На тиждень. Подорож Германією на авто. Я вже забронював у службі прокату.

-Круто! І це якраз збігається з нашою річницею! Відмітимо рік стосунків по-особливому!