1. Трояндовий аромат дитинства

-Ваша високість, не бігайте так швидко, ви можете впасти і постраждати, кричить на вдогонку молода жінка, намагаючись наздогнати маленьку дівчинку років 6, що бігла по імперському саду і голосно сміялась. 

ЇЇ високість, наслідна принцеса Великої імперії Селестіал - Марсілея де Леонкор. 

-Ваша високість, прошу вас, не поспішайте так, намагається достучатись до дівчинки, кричить її няня, але дівчинка продовжує бігти в глиб розарію. 

 Чорне, немов вороняче крило, волосся принцеси зібране в два хвостики, що розвиваються від швидкого бігу дівчинки. Блакитна, коротенька сукня Марсі злегка брудна від піску, а великі смарагдові очі дівчинки, випромінюють радість і любов до всього навколо.

-Матусю, дивись які квіти я знайшла, голосно кричить Марсілея, підбігаючи до столу в центрі розарію, за яким сидить жінка неабиякої зовнішності. Золоте волосся жінки спускається хвилями по її спині і виблискує на сонці золотом. 

Жінка лагідно посміхається і дивиться на доньку такими ж смарагдовими очима.

-І яку ж красу ти змогла знайти на цей раз, моє янголятко? лагідно обіймаючи і цілуючи в маківку дочку, запитує Її величність імператриця Марі де Леонкор.

-Ці троянди, на них зовсім немає колючих шипів, тому я можу сама збирати величезні букети і моїм пальчикам не буде боляче, весело белькоче дівчинка, простягаючи матері букет з пишних кроваво-червоних троянд.

-Дякую, серденько моє, каже ЇЇ величність і міцно обіймає дівчинку, а та лише задоволено голосно сміється.

-Ваша величність, вибачте, я не змогла вгледіти за її високістю, каже переводячи подих і низько кланяючись няня принцеси.

-Софі, все гаразд, нашу Марсі не можливо контролювати. Я впевнена, що вона своєю кількістю енергії дасть фору імперському батальйону рицарів, з ніжністю каже імператриця, дивлячись на дочку, що вже вспіла побігти до ставка з лебедями.

Софі ще раз вибачилась і побігла за принцесою, яка зараз ганяла качок і лебедів, аби вони дали їй красиву пір’їнку.

-Ваша величність, вам вже пора закінчувати прогулянку, обіднє сонце не буде корисним для вашої шкіри, каже фрейліна імператриці, тримаючи над головою Її величності білу мереживну парасольку.

-Ех, як жаль, я би хотіла ще насолодитись цим неперевершеним літнім ранком. Мадам Естель, покличте Софі з Марсі, будемо повертатись назад до замку, каже імператриця піднімаючись з-за столу.

-Звичайно, ваша величність, каже фрейліна і наказує одному з охоронців покликати її високість.

Імператриця стоїть біля трояндових кущів і з посмішкою дивиться на дочку, що з голосним сміхом стрибає босими ногами по зеленій траві, радісно махаючи білою пір’їнкою в руці.

-Душа моя, я не сильно запізнився? запитує низький чоловічий голос і сильні руки обіймають красиву жінку за талію. Імператриця притискається і повертає обличчя до високого чорнявого чоловіка і зустрічається з його глибокими сірими, немов грозова буря, очима.

-Хіба його величність імператор, може запізнитись? з посмішкою каже імператриця, нащо імператор посміхається і легенько цілує червоні губи своєї дружини. 

-Тато, раптом чутно голосний дитячий голос і принцеса швидко біжить до батьків.

Імператор одразу підхвачує дівчинку на руки і високо піднімає, від чого Марсі весело верещить.

-О це ж моє маленьке неслухняне левенятко. Якої шкоди ти вже вспіла влаштувати за ранок? з любов’ю в голосі і з посмішкою запитує чоловік, тримаючи на руках принцесу і при цьому обережно ведучи поруч з собою дружину.  

-Я нічого такого не робила, татусю, дивись яка гарна пір’їнка, каже Марсі, проводячи кінчиком пера по щоці батька, від чого той злегка кривиться і сміється.

-І справді дуже красива, відповідає імператор.

Ось так щаслива родина продовжує йти алеєю саду, де цвітуть красиві і пахучі квіти, а сонце підіймається все вище і вище, осяюючи імперський замок, в якому звідусіль чути дитячий сміх і легкість кохання і щастя…

Як раптом я прокидаюсь в походній палатці на холодній землі. По моїм щокам течуть сльози і я одразу намагаюсь їх стерти. 

-Мамо, тато, пошепки кажу я, згадуючи цей чарівний сон, як з вулиці чути шум солдатів, що збирають зброю і голосно готуються до бою. Мою палатку при відкривають і в середину заглядає високий, серйозний чорнявий чоловік, з холодними блакитними очима, що немов вдивляються в душу.

-Капітан Марсель, пора починати, до бою всі готові, саме зараз нарешті вирішиться питання свободи нашої дорогоцінної Батьківщини, каже головнокомандувач.

Я дивлюсь в його холодні, немов айсберг, блакитні очі, своїми смарагдовими і ми розуміємо один одного без слів. Перемога буде за нами…