Розділ 8.

Рене Деніелс сиділа у кімнаті для допитів — не в камері, а у спокійній, але офіційній кімнаті з однією камерою в кутку. Вона виглядала виснаженою. Її дизайнерський одяг вже не здавався таким бездоганним.

Вокер сів навпроти, не пропонуючи кави чи води. На столі лежала та сама оксамитова скринька, що зберігала «Золоте Яблуко».

— Міс Деніелс. Ви мені телефонували. Ви були налякані. Потім поліція вас «захистила», і ви раптом замовкли, — Вокер відкрив скриньку, не дістаючи фотографій. — Ми знайшли це. «Золоте Яблуко». Ви можете перестати грати?

Рене відвела погляд.

— Я вже сказала поліції все, що знаю. Я... я була шокована.

— Ні, Рене, ви брешете. Ви були налякані не шоком. Ви були налякані правдою, — Вокер нахилився. — Ви знали про ці фотографії. Ви знали, що Емілія планувала знищити свого чоловіка. Ви знали, що вона повернулася до Крістофера Лойда, свого колишнього кохання. І ви все це приховували. Чому?

Рене нарешті підняла очі. У них був гнів, змішаний із глибоким, майже фізичним болем.

— Ви не розумієте! Ви дивитеся на це як на справу, а це була війна! Війна за Емілію! Я була на її боці. Я захищала її.

— Від чого? Від Джеймса, який би сів у в’язницю, якщо б вона показала ці фото? Чи від Крістофера, який вимагав їх повернути? Що саме приховував Лойд?

Рене видихнула.

— Крістофер... Це він зробив ці фотографії, Річарде. Не Емілія. Він дістався до Джеймса, коли Емілія була ще заміжня, але нещасна. Крістофер ризикнув усім, щоб отримати цей доказ. Він хотів, щоб Емілія пішла. Він хотів врятувати її від Джеймса. Він сховав їх, назвавши «Золотим Яблуком», як її приз за вихід із пекла.

— Тоді чому Емілія їх не використала? Чому вона відкинула Крістофера і залишилася з Джеймсом?

— Бо вона була слабка! — Рене вдарила кулаком по столу. — Вона побоялася скандалу, побоялася втратити галерею і статус. Вона залишилася з Джеймсом, а потім... потім, коли Крістофер повернувся, вона знову дістала ці фотографії. Але вже не для порятунку. Вона вирішила їх шантажувати Джеймса. Зробити з них зброю.

— І Крістофер цього не схвалив, — Вокер підвів погляд. — Він хотів їх назад, бо це було його кохання, його подарунок, а вона перетворила його на бруд.

— Так! Вони сварилися. Він телефонував їй увесь тиждень. Він хотів спалити ці фото. Це було його особисте чистилище. Але він не вбив її! Крістофер не міг!

— Звідки така впевненість?

Рене подивилася на Вокера, і її карі очі були наповнені сльозами, справжніми цього разу.

— Бо в ніч її смерті, Річарде, вона подзвонила не йому. Вона подзвонила мені. Це було о другій ночі.

Вокер відчув, як усе його тіло напружилося.

— Чому ви про це не сказали раніше?

— Бо я подумала, що поліція вирішить, що це я її вбила. Я була єдиною, хто знав, що вона збирається кинути Джеймса заради Крістофера, і єдиною, хто знав про «Золоте Яблуко»! Я боялася.

— Що вона сказала, Рене?

— Вона була в істериці. Вона не могла дихати. Вона кричала: «Він прийшов за Яблуком, Рене! Але він... він не той, кого ми думали!»

— Хто? Хто прийшов?

— Вона не назвала імені. Але потім вона сказала дещо дивне. Вона сказала: «Він знає про «Сон Есмеральди», Річарде...»

— Вона назвала моє ім’я? — Вокер був вражений.

— Так. Вона була впевнена, що якщо з нею щось трапиться, ви візьметеся за це. Вона сказала, що її останній жест буде для вас. Тоді пролунав стукіт у двері її пентхауса. Вона сказала: «Це він. Він нагорі. Він був тут весь час...» І зв'язок обірвався.

Вокер підняв оксамитову скриньку і поклав її в кишеню. Рене Деніелс не була вбивцею. Вона була зрадженою подругою, яка намагалася захистити мертву жінку та її коханого.

— «Він був тут весь час...» — Вокер проаналізував слова.

Якщо це не був Джеймс, який прийшов з вулиці, і не Лойд, який вимагав по телефону... тоді це була людина, яка вже була в пентхаусі. Хтось, хто ховався. Хтось, хто мав доступ і свободу пересування.

— Артуре! — Вокер вийшов у коридор і швидко набрав Фінча. — Негайно перевір алібі всіх співробітників «Срібної вежі». Охорона, керуючий, персонал. Усіх, хто мав доступ до пентхауса Вейл!

— Але ж ми перевіряли...

— Перевіряли, але не на предмет присутності у приміщенні. Шукай того, хто мав змогу бути «тут весь час», Артуре! Нам потрібен той, хто знав про «Сон Есмеральди»!