3

Ліс ставав дедалі густішим, і темрява оповила їх майже повністю. Аеліта спробувала зосередитися, щоб побачити крізь млу, але її сили, здається, вичерпалися після бурі. Арден, навпаки, рухався впевнено, як той, хто знає цей шлях.

— Куди ми йдемо? — запитала вона, трохи відстаючи.

— У безпечне місце, — відповів він коротко, не озираючись.

— І де це? — В її голосі прозвучала легка іронія.

— Нетерпляча, — пробурмотів Арден і, нарешті, зупинився, обернувшись до неї. — У долині неподалік є печера. Вона захищена древньою магією. Там буря нас не дістане.

Аеліта з підозрою зиркнула на нього.

— Чому ти взагалі допомагаєш мені?

Арден поглянув на неї так, ніби це питання поставило його в глухий кут. Потім, повільно підбираючи слова, відповів:

— Бо я знаю, як це — бути самотнім у світі, який хоче тебе знищити.

Його слова зачепили її, але вона не дозволила собі це показати.

— Гаразд, — сказала вона після паузи. — Але якщо це пастка…

— Ти вільна вдарити мене своїм маленьким закляттям, — посміхнувся він.

Їхня подорож тривала ще якийсь час, поки вони не дісталися печери. Вхід був захований за густим плющем, але Арден легко відкинув його, наче це були лише нитки павутини.

Всередині було тепло, і повітря наповнював легкий аромат трав і каменю. На стінах слабко світилися символи, схожі на стародавні руни.

— Ти сам це створив? — запитала Аеліта, захоплено розглядаючи стіни.

— Ні, це місце набагато старіше за мене, — відповів Арден, опустившись біля одного з каменів. — Але тут безпечно.

Вона присіла поруч, витягаючи руки до невеликого вогню, який він запалив одним помахом руки.

— Ти володієш магією? — здивувалася вона.

— Не такою, як у вас, відьом, — сказав він, дивлячись на полум’я. — Дракони мають іншу силу. Ми більше пов’язані зі світом, із його первозданною магією.

Аеліта замислилася.

— Якщо ти дракон… Чому ти став людиною?

Арден підняв очі, і його погляд був сповнений болю.

— Бо так простіше вижити. Люди бояться драконів. Вони думають, що ми чудовиська, і полюють на нас. Навіть ті, хто колись був нашими союзниками.

— Чому? — прошепотіла вона.

— Давні легенди, прокляття, жадібність… — Він похитав головою. — Це довга історія.

Вона відчула, що за його словами криється набагато більше, ніж він готовий розповісти.

— Добре, — сказала вона. — Розкажеш, коли будеш готовий.

Арден здивовано глянув на неї, ніби не очікував такого розуміння.

— Дякую, — тихо сказав він.

Тиша, яка настала після цього, була теплою й заспокійливою. Аеліта дивилася на вогонь, думаючи, як дивно життя звело її з цією загадковою істотою.

Але десь у глибині душі вона відчувала, що їхні долі переплетені назавжди.