2

Глава 2. Таємниця смарагдових крил

Аеліта застигла, невідривно дивлячись на незнайомця, який ще мить тому був величезним драконом. Її розум  метався між бажанням втекти й залишитися. Хто він? І що йому потрібно?

— Ти... дракон, — нарешті прошепотіла вона, ніби боячись, що ці слова розбудять ще більшу небезпеку.

Арден злегка кивнув, його обличчя залишалося спокійним.

— І це тебе не лякає? — запитав він, уважно розглядаючи її.

— Ще не вирішила, — відповіла Аеліта, ховаючи руки за плащ, щоб він не бачив, як вони тремтять.

Він легко всміхнувся, і ця посмішка чомусь викликала в ній тепло.

— Магічна буря... — почав Арден, переводячи погляд на небо, де хмари клубочилися, мов живі створіння. — Вона тебе мало не знищила. Якби я не втрутився, ти б зараз не стояла тут.

— То це ти мене врятував? — недовірливо запитала вона.

— Звісно, — спокійно відповів він. — Але що ти робиш у такому місці? Буря не виникає просто так, і це не місце для учениці відьми.

Аеліта стиснула губи. Їй не подобалося, що її назвали недосвідченою.

— Я виконувала завдання свого наставника, — холодно відповіла вона. — І навіть якщо буря небезпечна, це не твоє діло.

Арден підняв брову, його усмішка стала ледь помітною.

— Можливо, і не моє. Але ти залишишся жива лише тому, що я вирішив допомогти.

Вона прикусила губу, намагаючись стримати обурення. Їй не подобався його тон, але водночас вона відчувала, що він говорить правду.

— І що тепер? — запитала вона, кидаючи погляд на темне небо. — Буря не зникне сама по собі.

— Ні, — погодився Арден. — Її викликали. І якщо ми хочемо вижити, треба з’ясувати, хто і навіщо це зробив.

— Ми? — перепитала вона.

— Ти хочеш повернутися до свого наставника через це? — Він показав на грозове небо. — Чи ти довіряєш мені?

Аеліта вагалася. Вона тільки-но зустріла його, але його присутність вселяла дивне відчуття безпеки.

— Гаразд, — зітхнула вона. — Але якщо ти знову перетворишся на дракона без попередження, я втечу.

Арден тихо засміявся.

— Домовилися.

Він зробив крок уперед і простягнув їй руку. Аеліта на секунду вагалася, а потім обережно взяла його за руку. Її серце калатало, але вона не відводила очей від його смарагдового погляду.

— Готова? — запитав він.

— Ні, але коли це когось зупиняло?

Разом вони вирушили в темряву, не знаючи, що на них чекає попереду, але розуміючи, що їхня зустріч змінить усе.