Розділ 31

     Увечері Ліза сиділа в кабінеті психологічного центру "Тут і зараз" і розповідала. Олексій Тимофійович не слухав її. Він уже зрозумів суть того, що сталося. Подробиці його не дуже цікавили. Він так утомився від усього цього. Головне, що з Лізи буде знято звинувачення. Значить, сережки повернутися до нього. До нього чи до Лізи? Чи виконав він замовлення. У жодному разі нічого не заважає його виконати. Зараз Ліза може спокійно розробляти ті два варіанти, які він надав. Вона молодець, що не впала в паніку, і продовжувала зустрічатися з обома. Олексій Тимофійович розглядав Лізу. Безсонна ніч наклала на неї відбиток. Косметика виглядала на ній маскою і не приховувала втоми. І в той же час, вона вся світилася якимось внутрішнім світлом. Олексій Тимофійович примружився і побачив її ауру. Така аура буває тільки в тих, чиї мрії здійснилися, хто абсолютно щасливий, і в даний момент нічого більше не бажає. У людей дуже рідко й у рідкісні моменти буває така аура. Він бачив таку ауру лише один раз, така аура була у Льолі, а може, в нього самого, коли вони перемогли. Що Ліза сказала з приводу цієї людини? Вона сказала "Він би мені підійшов". Ось воно що. Раптом він пригадав відьму Секлетею. Отже, дівчина пішла до відьми за приворотним зіллям для одного, а потім випила його з іншим. Вона чекала любові, і простір надіслав їй любов. Воістину: «Кожен шлях людини прямий в очах її, але Господь зважує серця».

                                               Х                            Х

                                                              Х

              Відомості, які дала  Ліза, повністю допомогли переконати слідство в її невинності. Після всіх подій Ліза раптово зникла, анітрохи не цікавлячись долею своїх сережок, які повернув слідчий. Тепер вони лежали в картонній коробці, в шухляді письмового столу.

                    Олексій Тимофійович читав листа, який Ліза надіслала електронною  поштою.

«Здрастуйте Олексію Тимофійовичу, вибачте, що довго не давала про себе знати. Просто не хотілося писати, доки нічого не визначилося.

Тепер все вирішено ми їдемо. Втім, це довга історія і представляє інтерес тільки для нас двох. Ми від'їжджаємо. Можливо, не надовго за кордон. Сережки я залишаю вам, таку річ важко буде перевезти через митницю і продавати в нашому положенні, також навряд чи слід. Ви їх цілком заслужили, виконали свою роботу, і знайшли для мене за всіма параметрами відповідну людину.

       P.S. Я щаслива завдяки Вам, а можливо, це випадок, але  прийшов він через Вас. Бажаю усілякого процвітання психологічному центру «Тут і зараз», до моїх побажань приєднується також і він.

                                                                                                    Ліза.

•       Олексій Тимофійович та Ельвіра Степанівна пили каву в офісі чаклунки Ельвіри. Вони випили вже по третій чашці, а кінця їхньої розмови не передбачалося. Обговорення плану видання газети, звісно, ​​справа нелегка. Потрібно все обміркувати та зважити. Сума, отримана за сережки, давала можливість покрити перші витрати, а далі все залежить від прибутку. Коли вони втомилися, і дружно вирішили перенести розмову на завтра, Ельвіра Степанівна підійшла до вбудованої стінної шафи і дістала звідти малюнок Лізи.
• Мені здається, Льоша, ти досі нічого не зрозумів, - сказала вона. Подивися на цей малюнок, хіба ти одразу не побачив, що він означає.
• Олексій Тимофійович нічого не відповів, якщо Ельвіра вирішила говорити, вона все скаже сама, а то про що вона говорити не хоче, залишиться при ній, питати її про щось марно.
• Подивися на малюнок, - повторила Ельвіра Степанівна, - знаєш, що це означає.
• Ні
• - А ти подумай..
• Це означає щось хороше, - нерішуче сказав Олексій Тимофійович, дивуючись, як він раніше не подумав про це.
• Правильно, - це  те хороше, що є в її душі, а якщо бути абсолютно точним, то це світла надія.
• Надія, яка вмирає останньою.
• Тільки не треба банальностей, - невдоволено скривилася Ельвіра Степанівна. - Це світлі надії, які вона має. А така річ, як світлі надії, безумовно велика перешкода в отриманні багатого чоловіка. Тому що світлі надії, це, як ти сам розумієш, зовсім не те, це любов.
• Я мало не спалив цей малюнок.
• Я боялася, що ти так і зробиш, бо трохи обізнана про твої методи. Хоча, власне, це метод дуже поширений. Його багато хто застосовує
• Я хотів спалити цей малюнок, але мені стало якось шкода. Дуже він мені здався гарним.
• А я побоялася, що ти спалиш, тому непомітно його прибрала, щоб ти не згадав.
•  Думаю, я б все одно не спалив його, хто я такий, щоб позбавляти людину надії.
•  Ліза сама хотіла себе її позбавити. У кожної людини бувають такі моменти, коли вона хоче стати такою, як усі, тому, що їй здається, що так буде краще. А тепер, якщо тобі цікаво, послухай, що сталося з Лізою.