Розділ 18

Ліза дивилася на дорогу крізь тоноване скло. Ось уже триває другий літній місяць. А відпустка у неї лише у вересні. Хоча вересень теж гарний час для поїздок та путівки дешевший. Вона поїде ... Господи, які тільки думки не полізуть у голову, хіба про це вона має зараз думати. Останнім часом її радує буквально все, адже зовсім недавно нічого не тішило. Невже для того, щоб відчути радість життя, потрібно було стати підозрюваним у вбивстві. Хвіст мовчав, вчепившись у баранку. Ліза зиркнула на спідометр. Ну, навіщо так гнати. Але розмовляти з ним зараз марно. Краще прочитати афірмацію. Ліза прикрила очі, і кілька разів повторила подумки "Я знаходжу вбивцю, я підходжу до нього все ближче і ближче, він сам на мене виходить, я маю докази своєї невинності". Машина зупинилася біля нічим не примітного сільського будинку. Через паркан перевішуються гілки вишневого дерева. Ліза вийшла з машини і підняла голову, як багато стиглих вишень. Вона потяглася нагору, зірвала вишню і поклала собі в рот.

- Дайте мені фотографію, - рішуче звернулася Ліза до Хвоста, з жінкою мені зручніше розмовляти. Хвіст мовчки віддав їй фотографію. Ліза рішуче штовхнула хвіртку. Вона з побоюванням зазирнула у двір, але собаки ніде не спостерігалося, і Ліза зайшла всередину. Це був сільський двір, дуже чистий та доглянутий. Біля самого паркану, жінка років сорока у білій хустці збирала малину в літрову скляну банку. Вона була така захоплена своїм заняттям, що помітила Лізу тільки тоді, коли та підійшла зовсім близько. Ліза привіталася. Жінка відповіла, здавалося, анітрохи не здивувавшись, що Ліза зайшла до її подвір'я.

-У мене до Вас одне питання, - дуже делікатне, - сказала Ліза.

Жінка поставила банку із малиною на землю. Витерла руки фартухом і спитала.

-А хто ти така?

-Я шукаю одну людину, і хотіла б з вами поговорити.

З погляду Лізи, говорила вона непереконливо. Ця жінка може розцінити її поведінку як нахабство і послати в те місце, куди всіх посилають, але ніхто туди не йде. Проте, жінка повелася, на диво, мирно. Вона підняла з землі банку, і знову зайнялася збиранням малини.

• Ну, давай свою розмову.

Ліза показала їй фотографію.

- Ви знаєте когось із цих людей?

-А ти, - мент, чи що?

- Ні, що ви.

- Так чого питати?

- Вибачте мені, я розумію, як це все виглядає, але мені потрібно дізнатися, де був мій брат у ніч на друге липня.

Жінка уважно оглянула Лізу, взяла фотографію до рук, і тицьнула пальцем у Сірого.

- Цей , твій брат,чи що, так він у мене був, друге липня - це мій день народження, так я собі подарунок зробила.

- Він був у Вас усю ніч?

-А що тут такого, я вдова та молода ще, чи може ти не сестра зовсім.

- Ні, я сестра.

- Ну  і що тебе не влаштовує?

Ліза зрозуміла, що має зараз видати якесь пояснення, хоча б трохи правдоподібне.

- Хіба Ви не знаєте, що він гравець, - спитала вона довірливо.

- Який ще гравець, він начебто у фірмі працює.

-У фірмі він працює, але весь  вільний час проводить в казино.

-І що виграє? – запитала жінка з цікавістю.

- Коли як, але розумієте, людина, яка грає, рано чи пізно програється. Тому ми, наша сім'я, ну я і мама наполягли, щоб він покинув це і він обіцяв, у ніч на друге липня він зник, і коли ми приперли його до стінки, сказав, що був у жінки і назвав адресу.

- Ну і балакучі ці мужики, - зітхнула жінка. - Не міг утриматись, щоб не похвалитися. Але що гріха таїти, він у мене, правда, був. А, якщо ти думаєш, що він гроші якісь  програв, то це він мені подарунок купив, сережки та кулон, хочеш, покажу?

-           Ні не треба. Нехай, що хоче і, кому хоче, дарує аби не грав, - сказала Ліза.

Отже, одна версія відпадає. Тепер треба ретируватися. Вона попрощалася і попрямувала до виходу.

- Ти скажи йому нехай заходить, - він чоловік нічого, - кинула жінка вслід Лізі.

- Добре скажу, - відповіла Ліза.

Нехай  чекає. А може, цей самий, Сірий і ще прийде до неї. Як же  він здивується, дізнавшись про візит сестри.

             Вислухавши розповідь Лізи, Хвіст відчув полегшення. Звичайно, добре, коли підлеглі б'ються за місце біля його особи. Але вбивство серед своїх ламає структуру угруповання. Машина мчала  у напрямку міста. Хвіст дивився збоку на Лізу, що мовчала. Що вона тепер робитиме ця княжна, знову шукатиме вбивцю. Ну, хай шукає. Він їй не помічник. Якщо Сірий не до чого, значить, Синяк завів якихось своїх ворогів, а цього він не мав робити. Він сам все затіяв, він захотів мати щось своє. Йому Хвосту така людина не потрібна. І, якщо Сеня у щось вліз, то нехай сам розхльобує свою кашу, а якщо не зумів , то нехай нею й подавиться. І все-таки треба, щоб ця княжна знала, що  вчинив Синяк, і не вважала, що йому Хвосту начхати на своїх людей.

- Семен  почав свою справу, сестричко, - сказав Хвіст, а той хто працює в мене, повинен у мене і працювати, ти розумієш?

- Так, звичайно, - погодилася Ліза.