Розділ 17

    Після роботи Ліза повільно йшла через парк, вдихаючи запах квітів, тепер вона завжди ходила цією дорогою і приводів для поспіху не було. Радість життя била через край. Такого радісного періоду вона не могла пригадати навіть у дитинстві та ранній юності. Зараз її нічого не нудило, нічого не турбувала, треба тільки знайти вбивцю, довести свою невинність і все буде гаразд. Вона аналізувала свій стан і прийшла до висновку, що так діє на душу  реальна небезпека. Але, крім усього іншого, в ній жило чітке передчуття чогось доброго, і цей стан був чудовий. Але все ж таки треба думати і думати, а думки в голові йшли по колу. Якщо існує фірма, яка захопила весь квітковий ринок, то цілком можливо, що саме вони спалили теплиці і вбили  друзів Семена, Сашка та іншого з дивним ім'ям, Рос. Вони могли вбити й самого Семена. Якщо Семен знав убивцю, це означає, що вони вже мали якісь стосунки. Можливо, Семен не зумів з ними домовитися чи чогось там не додав. Семен нічого не боявся і був здивований, побачивши вбивцю. Якби Семен чекав на напад, то мав би охорону. Ліза сіла на лаву навпроти квіткової клумби і продовжувала думати. Але особливо довго думати не можна, треба діяти. Необхідно послідовно перевірити всі версії і почати потрібно не з фірми «Рембрант», тим більше, що вона поки не придумала як до неї добратися, а з того, хто став правою рукою Хвоста з цього самого Сірого. Ліза глянула на годинник, ще не пізно, цілком можливо, що Хвіст ще у своєму офісі. Краще не дзвонити і не попереджати про свій прихід, а то він може відмовитись якимось приводом. Прийнявши рішення, Ліза піднялася з лави і рішуче попрямувала до станції метро.

                                    Х                                                                    Х

                                                              Х

     Офіс Хвоста містився на другому поверсі великої адміністративної будівлі. Раніше тут була якась державна установа, але яка точно Ліза не пам'ятала. Вона піднялася щербатими мармуровими сходами, вкритими червоною килимовою доріжкою, що, очевидно, залишилася від колишніх часів, і зайшла у приймальню. У приймальні сидів бритоголовий хлопець і захоплено грав у якусь гру на  телефоні. Тут тільки Ліза згадала, що вона не знає, як звати Хвоста. Як вона його спитає, і як треба до нього звертатися. Сеня у своїх оповіданнях завжди називав його лише Хвіст. Ну гаразд, щось вона придумає. Ліза дочекалася, поки охоронець зверне на неї увагу, і рішуче показала на двері

– Я прийшла сюди. Скажіть, що прийшла наречена Семена

Охоронець трохи пом'явся, але доповідати пішов.

     Коли Хвосту доповіли про прихід нареченої Синяка, він одразу ж наказав її пропустити. Напевно, ця княжна прийшла просити грошей, і Хвіст наперед вирішив гроші дати. Синяк залишив по собі гарну пам'ять, якби він ще не вплутувався, куди не слід. Ліза зайшла до кабінету, з високими дубовими панелями, і  запахом казенщини. Цей запах, властивий усім державним установам, настільки в'ївся в цей будинок, що навіть бандитський дух, що панував тут зараз, його не вибив. Хвіст кивнув на стілець, навпроти себе і Ліза села. Хвіст дивився на неї через стіл. Вона вже не така бліда як на похоронах, і вже косметика на обличчі, але очі такі сумні, напевно, вона, правда, любила Сеньку, цікаво чи знає вона його кликуху Синяк, не знає напевно, і не треба їй знати. Хвіст підбадьорливо посміхнувся.

- Ну, що потрібно, сестричко, сміливіше. Сьогоднішня Ліза не вселяла в нього боязкості. Вона прийшла просити і він може говорити їй «ти», хоч вона й княжна.

-Я не хотіла турбувати вас, - почала Ліза.

- Та добре дрібниці, - поблажливо сказав Хвіст.

- Але я не можу забути.

Хвіст уважно подивився на Лізу. Значить, вона прийшла не за грошима, але тоді за чим.

Ліза подалася вперед і сказала  пошепки.

• Він сниться мені щоночі.

Хвіст мимоволі здригнувся, живих він не боявся, вірніше, знав, які запобіжні заходи потрібно застосовувати по відношенню до конкретної людини, але мертві це інша справа.

- Що ж він каже? – тихо спитав Хвіст.

- Він каже, що душа його не може заспокоїтись, він просить помститися за нього.

Хвіст мовчав. Цікаво, чи Сенька завжди був безсовісним чи став таким після смерті? Потойбічне прохання Синяка - це потрійне хамство. Щастя Синяка, що він мертвий, а то б Хвіст йому показав місцезнаходження зимівлі раку. Мало того, що Синяк, попри всі поняття почав свою власну справу, навіть не поставивши, його Хвоста, до відома і припустив, щоб його вбив, хтось у кого з ним особисті рахунки. Адже знав що без нього Хвосту важко буде обходитися, принаймні спочатку. Він не мав права ні у що вплутуватися, знаючи, як він потрібен Хвосту, і все-таки вплутався. Так тепер ще й помстися за нього. Ні, не дочекається. Спробував би він йому наснитися. А цій княжні, звичайно, снись скільки хочеш, адже вона не знає нічого. Але ображати її Хвосту не хотілося, їй нічого не слід знати.

- Так кому ж мстити, сестричко? - звернувся Хвіст до Лізи, - він сказав, хто його замочив.

- Ні, але він знав убивцю, він його впізнав навіть у темряві і запитав у нього "Ти ж ...", а вбивця відповів "Як бачиш я".

Хвіст думав. Ця княжна, наречена Синяка, прийшла до нього не просто поплакатися, вона напевно когось підозрює. Вона хоче помститися і це правильно, він теж мстився б на її місці. Все-таки цьому Синяку щастить, причому зовсім незаслужено. Коли його Хвоста пришиють, а статися це може щодня, то йому нікому снитися. І жінка, з якою він живе вже півроку, і численні дівчата, коли його пришиють, лише шкодуватимуть, що мало встигли з нього витягти. Чхати вони на нього хотіли, їм потрібні лише гроші. Ніхто з них навіть не подумає мстити чи шукати вбивцю. І що в цьому Синяку такого особливого, чим він заслужив красуню княжну, яка шукає вбивцю, щоб помститися. Немає на світі справедливості, і не було ніколи. І все-таки недарма ця княжна прийшла до нього. Хвіст нахилився вперед і спитав.