Реклама " Друг мого брата вовк?"

— То що, ти передаси йому листа?

Я подивилась на «подругу» не вірячи своїм очам. Ну от знову. Чергова моя подруга закохалась у мого брата. Чудово! І, ніби цього недостатньо, вони всі передають листи з освідченням через мене.

— Добре, передам, але врахуй один момент: ті, хто закохані в мого брата, мені не подруги. Думаю, нам варто припинити спілкування, — спокійно відповіла я, а потім просто розвернулася і пішла.

Як вони мене дістали! Я сумую за тими часами, коли мій брат був просто задротом з довгим волоссям і звичайною статурою. Але ж ні, він познайомився з Максимом Вараном, і все почалося. Спершу його взяли до футбольної команди, потім він змінив зачіску, підкачався. І тепер половина школи закохана в нього і намагається підібратися до нього через мене. Просто чудово! Юху, яка я рада.

Дійшовши додому, я з сумом відзначила той факт, що брат з його друзями засіли на кухні і весело щось обговорювали. Тож я, не забувши при цьому грюкнути дверима так, щоб напевно випустити пар, пішла до себе в кімнату. Ліжко було за два кроки від дверей, тож я просто завалилася на нього і заричала, коли в кімнату без стуку зайшов брат.

— А бодай тобі, іди геть! — я жбурнула подушкою і, звісно, промазала. Чудово, і в цьому я невдаха. Нічого не можу нормально зробити. Ні дружити, ні спілкуватись, ні навіть навчатись. До біса все, піду в монастир!

— Ану, давай розповідай, що сталось?

Я зняла рюкзак, який весь цей час був на мені, і вийняла з нього листа.

— Ось що сталось! Ти стався! Такий весь ідеальний, до біса накачаний. Ти! Стався! — я кинула йому на підлогу листа. — Я просто хотіла, щоб у мене була подруга, або хоча б друг, але ж ні. Усіх хлопців ти відлякав, а всіх дівчат закохав. Через тебе… — я просто взяла і розплакалась. — Я хочу в іншу школу! Там, де тебе не буде! Хочу, щоб у мене були друзі! Хочу гуляти, розважатися! А через тебе в мене цього немає...

Брат подивився на мене, тоді на двері, і саме в той момент у них зайшов Максим. Ще одна зірка, що зійшла з обкладинки журналу.

— Що у вас тут...

Я кинула в нього іграшкою, однією, другою, і всі повз.

— І ти теж! Накой біс ти сюди приперся! Навіщо було приїжджати в наше місто, жив би собі там, не знаю де, і не турбував моє життя. Але ж ні, треба було припертись і зруйнувати мені життя! Дякую… — схоже, в мене починалася істерика.

— Та я, власне...

Я його перебила:

— Не тявкай, собака сутула, бо як відтюльпаню, безсмертником станеш, а тепер пішов геть з моєї кімнати і його забери! — я тикнула пальцем у брата і, не чекаючи, накрилася з головою простирадлом.

Хай ідуть. Хай залишать мене в спокої. Дістали. Я затамувала подих, прислухаючись до тиші. Секунда… дві… п’ять. Тиша. Я припідняла край простирадла. У кімнаті нікого не було. Полегшено видихнула і впала назад на ліжко. На підлозі лежав згорнутий лист і іграшки, які я кидала в Максима. Сльози знову підступили до очей. Невже вони просто пішли? Не спробували поговорити? Не втішили? Просто залишили мене наодинці з моїм розпачем. Значить, я для них нічого не вартую.

Раптом у двері постукали. Я завмерла, думаючи, хто це. Брат? Чи, можливо, Максим?

Відповідати не хотілось, але цікавість взяла верх.

— Можна ввійти? — Максим власною персоною. Схоже, моя погроза подіяла. Він почав стукати в двері. Я огорнула ноги руками і видихнула. Колись, коли вони з братом тільки познайомились, я навіть закохалась у нього, а потім зрозуміла, що в цьому немає сенсу. Він же на мене навіть не дивився.

— Заходь, — відповіла я, — чого тобі?

Він зайшов і, обійшовши іграшки, що все ще лежали на підлозі, простягнув мені відерко морозива. Фісташкового, ціле відро! Моє улюблене. Я було потягнулась за ним, але він відтягнув його до себе.

— То я все ще собака сутула?

Я не бачила нічого, крім морозива, тож сказала, що сказала:

— Ні, ти жеребець чистокровний...

І тільки через кілька секунд до мене дійшло, що я сказала. Так його за очі називали в школі. Породистим жеребцем чи скакуном. Ще дехто королем звав. Але мені подобалось прізвисько жеребець.

Дійшли мої слова до мене дуже-дуже пізно. А коли дійшли, я повільно підняла голову, щоб зустрітися поглядами зі злими сірими очима.

— Ой, гиги, я той... цей. Напевно, не буду морозиво.

— Чистокровний жеребець? Серйозно? Ким ще мене сьогодні обізвеш? — він іронічно примружив очі.

Я лише прикрила лице рукою від сорому.

— Я-я-я не хотіла, я хотіла морозива, а ти запитав, ти сам винен! — я тараторила щось незрозуміле.

— Добре, хочеш морозива? Тоді перевдягайся і спускайся, є розмова...

Я прослідкувала за тим, як він вийшов, і знову лягла на ліжко. О боги, я все ще була в шкільній формі, що складалася зі спідниці та сорочки. Подивившись на себе в дзеркало, яке стояло зліва від мене, я фиркнула. Волосся скуйовджене, сорочка пом'ята, спідниця теж. Ніякою сексуальністю тут і не пахло. Тут був аромат його одеколону та мого сорому.

На кухню я спускалася як на страту, тому одягла суто домашні речі: татову стару футболку, яка була мені по коліно, та шорти, і як доповнення — тапочки з Пікачу. Шик.

На кухні тим часом ішла жвава бесіда про якогось актора і щось типу того. Крім мого брата та Максима, були присутніми ще три хлопці і дівчина. Я їх не знала, тож мовчки пішла до чайника під пильним поглядом Максима, який при цьому не забував відповідати на питання і сперечатись безупину. Відчуття зайвості почало давити на груди разом з першим ковтком чаю. Хотілось просто піти до кімнати і не заважати, але я вперто чекала на розмову, про яку казав Максим, і на морозиво.

Брат намагався втягнути мене в розмову кілька разів, але я, схрестивши ноги та руки, вперто чекала морозиво.

— Якщо ти не береш участі в розмові, то чому тут стоїш? — врешті роздратовано запитав мене мій брат Алік.

Я видихнула і подивилася вбік.

— Мені обіцяли морозиво, от на нього і чекаю, — пробурчала я це без емоцій.