Розділ 19

Від лиця Рейна

Нас з Івою перенесло одразу в медпункт, де стурбовані й дещо налякані маги почали негайно зцілювати її. Її бліде обличчя та пляма крові на бірюзовому платті розбили мені серце. Я тримав її руку, поки цілителі працювали, відчуваючи, як кожна секунда здається вічністю.

Згодом до палати влетів Імператор, а слідом за ним і всі жерці. Їхні обличчя були сповнені занепокоєння та гніву.

— Що сталось? — голос Імператора був низьким і вимагав негайної відповіді.

Я пояснив йому все, упустивши лише найболючіші деталі: те, що моя мати була в цьому замішана, що подруга Іви зрадила її, і що та служила тим, хто хотів, аби між нами розпочалась війна. Я лише наголосив, що втрутився Фамільяр, і тепер ті, хто в цьому замішані, постануть перед його судом.

— І чому ми мусимо тобі вірити? Можливо, це чергова витівка Темних, — втрутився жрець Вогню, його голос був сповнений зневіри.

Я відчув, як у мені закипає лють, але опанував себе. Потрібно було довести їм правду.

— Бо я кохаю цю дівчину, — промовив я, і мої слова пролунали в тиші палати голосно і чітко. — І якби була моя воля, я б закрив її за сімома замками для її захисту, але я ніколи б їй не нашкодив.

Мої слова, здавалося, вразили їх. Імператор дивився на мене з сумішшю подиву та, можливо, розуміння. Навіть жрець Вогню, хоч і не повністю переконаний, замовк.

Далі до кімнати почали приходити вчителі з Академії та декани. Всі вони дивилися на Іву з жалем і тривогою. Ніхто не знав, коли вона прокинеться та чи прокинеться взагалі. Я ж стояв поруч з нею, відчуваючи, як міцно тримаю її руку, і присягався собі, що знайду тих, хто це зробив, і змушу їх заплатити.

***

Від лиця Іви Вайс

Я прокинулась, проте очі не бажали відкриватися. Вони ніби заплили чимось, і мені довелося протерти їх. А коли я все ж відкрила очі, то поруч помітила знайому фігуру.

Рейн тримав мене за руку та спав. У нього під очима були синці, а сам він ніби схуд. Я погладила його по голові, чим, схоже, розбудила, і він здригнувся, а тоді різко підвівся.

— Ти нарешті прокинулась! — Його обличчя осяяла радість, і він поцілував мене в лоба. Це був своєрідний прояв любові в Темних, як я знала.

— Води… — проклекотіла я. В горлі дійсно пересохло так, що я не могла і слово вимовити.

— Так, ось тримай, — він подав мені склянку. Я хотіла було взяти її, проте сил не було. В мене не було сил підняти склянку. Рейн зрозумів і обережно напоїв мене.

— Скільки я проспала? — сказала я, коли спрага трохи вщухла.

— Два тижні…

І він розповів мені все. Що в Імперії провели зачистку зрадників, у числі яких, як з'ясувалось, був і жрець Вогняного храму. Ту жінку в червоному взяв на перевиховання Фамільяр. Так само як і Айві, яку насправді так не звали. При думці про неї я зітхнула. Я вважала її подругою, а з'ясувалось, що це була добре продумана гра.

— Моя подруга мене зрадила… сподіваюсь, хоча б ти не зробиш мені боляче? Чи не так? — Мій голос тремтів, і я дивилася на нього з болем і надією.

На мить, всього на мить, його погляд змінився. Це було ледь помітно, але мої загострені почуття вловили цю зміну. І я закрила обличчя руками, заплакала. Усі, кого я прийняла в своє серце, схоже, хотіли зробити мені боляче.

— Я син Темного Лорда, — раптом сказав Рейн, його голос був сповнений рішучості. — Я його спадкоємець, і я кохаю тебе. Нехай і спершу це був лише наказ від мого батька, проте тепер… тепер все змінилось. Ти надто багато означаєш для мене. Я прошу тебе, дай мені шанс, і я доведу тобі своє кохання. Благаю…

Його прохання було таким щирим, таким відчайдушним, що я не знала, що сказати. Надто багато всього сталось. Надто багато болю, зради, брехні. Тепер у мене не було впевненості ні в чому.

Я просто відвернулась від нього. Його слова, його зізнання, його благання – все це було занадто.

— Мені треба час… прийти до тями, — прошепотіла я, лягла на бік і одразу ж заснула, виснажена емоціями та переживаннями.

А прокинувшись, зустріла поглядом вже не Рейна, а всю свою родину. Мама, тато, брати та сестри, і навіть Міра була в їх числі. Їхні обличчя були сповнені занепокоєння, але й полегшення.

— Наступного разу, коли вирішиш втнути якусь дурість, попереджай, ато в нас з твоєю матір'ю ледь серце не зупинилось, — промовив тато, і його голос, хоч і був серйозним, лунав з такою любов'ю.

І мене обійняли з двох сторін, їхні обійми були теплими та міцними, немов щит від усього зла.

— А як ви тут… — почала я, дивуючись їхній появі. Адже Академія була закрита після викрадення, а до того ж, моя сім'я ніколи не залишала своїх земель без вагомої причини.

— Фамільяр допоміг, — відповіла Міра, її очі блищали мудрістю. — Він в цілому дуже зацікавлений, щоб ти була жива та здорова… адже від твого життя залежить, як довго простоїть його храм.

Реабілітація за допомогою Міри проходила швидше та якісніше. Вона постійно керувала процесом, чим дуже сильно дратувала лікарів. Проте вони розуміли, що позбудуться її лише тоді, коли я вилікуюсь. Тож, стиснувши зуби, лікували мене та допомагали.

Як з'ясувалось, після двох тижнів я не тільки втратила частину сили через використання темних сил, а й загалом вагу. Тепер елементарні речі були дуже важкими. Наприклад, тримати ложку чи склянку. Всі сили йшли на відновлення та базові навички.

Ви колись вчились ходити заново? Я так. І це дуже складно.

За Рейна я на певний час намагалась не згадувати, так само як і за Айві. Проте вона з часом прийшла сама.

— Я не буду просити вибачення… — почала вона.

— І не треба, — перебила я. — Моя,  Айві вже не зі мною. Цього розуміння мені цілком досить.

Схоже, цього від мене не чекали.

— Завжди хотіла сказати, твоя надмірна правильність мене дратує… — промовила вона, і в її словах я відчула нотку справжньої, хоч і гіркої, правди.