Розділ 16

Від лиця стороннього спостерігача з площі

Тиша на площі поглиблювалася, перетворюючись на майже містичне благоговіння. Те, що відбувалося з храмом, було поза межами будь-якого розуміння. Стіни, що до цього моменту були хоч і з темного, але матеріального каменю, тепер почали змінюватися, стаючи схожими на густий, пульсуючий туман. Він клубочився, розтягувався, змінював відтінки від глибокого чорного до непроглядного сірого, створюючи враження, ніби сама будівля дихає. Здавалося, що це не камінь, а живе, рухоме магічне утворення.

Погляди всіх, хто стояв на площі, були прикуті до цієї дивовижної трансформації. Шепіт затих, і навіть жрець Вогню, Ларс, який до цього бурмотів від люті, тепер лише вражено дивився на споруду, що розчинилася у вихорі темної магії.

Але найдивовижніше сталося всередині храму. Крізь напівпрозорі, туманні стіни, які тепер відкривали внутрішній простір, всі побачили, як монстр, що вистрибнув раніше з пов'язки, неквапливо підійшов до імпровізованого підвищення, створеного Івою. Звірюга, яка раніше була лише клубком люті та хаосу, тепер виглядала... величною. Він нестримно став на своєму новому "троні", його силует чітко вимальовувався на тлі сяючої крижаної люстри. Його червоні очі, які раніше палали гнівом, тепер світилися спокоєм і давньою мудрістю, пильно дивлячись на натовп крізь туманні стіни храму.

Це було не просто відновлення будівлі. Це було відродження чогось стародавнього, що, можливо, спало сотні років. Іва Вайс, що стояла поруч із ним, здавалася частиною цієї нової, таємничої сили. Її присутність поруч із таким створінням свідчила про щось значно більше, ніж просто надзвичайні магічні здібності.

Імператор Дідріх Гойрен відчував, як холодний піт стікає по спині. Цей жест миру, який він сподівався кинути Темним, тепер набув зовсім іншого значення. Чи звільнив він не просто храм, а щось набагато могутніше і небезпечніше? Події, що розгорнулися на площі, були незаперечним доказом.

Натовп мовчав, приголомшений. Страх змішався з цікавістю, а здивування — з невірою. Багато хто з них ще ніколи не бачив такої демонстрації сили, такої нестримної, незрозумілої магії. У цей момент ніхто вже не думав про зневагу до Темних. Вони дивилися на храм, на звіра, на Іву Вайс, і розуміли, що світ, який вони знали, щойно змінився.

***

Від лиця Імператора Дідріха Гойрена

Щойно останні магічні коливання від трансформації храму вщухли, і звір влаштувався на своєму імпровізованому троні, натовп, що до цього був приголомшений, немов прокинувся від закляття. Всі ринулись до мене, їхні голоси злилися в єдиний, невдоволений гул.

— Ваша Святосте, це жахлива помилка! — кричав хтось із наближених придворних.

— Ви не можете цього допустити! Це загроза! — вторував йому інший.

Жрець Вогню, Ларс, який до цього стояв, заціпенівши від шоку, першим відновив дар мови і підійшов до мене майже впритул, його обличчя було червоним від люті, а очі палали, немов вугілля.

— Імператоре! Я ж попереджав! Це прокляття! Ми повинні негайно знищити її і храм! Це виклик нашій владі, виклик усьому Світлому! — Він майже кричав, і полум'я на його одязі знову почало здійматися, віддзеркалюючи його гнів.

Я дивився на натовп, на обурені обличчя аристократів, на перелякані обличчя простих людей. Їхній страх був зрозумілим. Тридцять років тому війна залишила глибокі шрами, і Темні маги були уособленням зла для багатьох. Моє рішення відновити храм, а тепер ще й така приголомшлива демонстрація сили Івою, що звільнила древнього фамільяра, підірвали їхній спокій і їхнє розуміння світу.

Ерік, Водний жрець, підійшов ближче, його голос був тихим, але сповненим тривоги. 

— Ваша Святосте, можливо, варто переглянути…

 — Переглянути що, Еріку? — різко запитав я, не давши йому договорити. — Своє слово? Я дав слово перед усією Імперією! Якщо я зараз його порушу, то це буде сприйнято як слабкість. Як неповага до мого слова. А це якраз те, чого прагне кожен, хто хоче побачити мою Імперію ослабленою.

Я окинув поглядом розгніваний натовп. Їхня паніка була заразною, але я не міг дозволити емоціям взяти гору. Це був момент, коли я мав показати не лише силу, а й рішучість.

— Тихо! — мій голос пролунав над площею, посилений магією, і натовп миттєво стих, здивовано дивлячись на мене. — Моє рішення прийнято. Храм відбудовано. Він стоятиме тут як символ. Символ того, що я, Імператор Дідріх Гойрен, дотримую свого слова. Символ того, що я не боюсь дивитися в обличчя минулому, аби збудувати краще майбутнє. А тепер, нехай кожен повернеться до своїх справ. Святкування тривають.

Я відчув, як напруга на площі повільно спадає, хоча недовіра та страх все ще висіли в повітрі. Це був лише початок. Я знав, що цей крок матиме довгострокові наслідки, і тепер мені потрібно було думати про те, як контролювати ситуацію далі. Делегація Темних магів... її прибуття тепер буде ще більш значущим.

***

Від лиця Іви Вайс

Я спускалася сходами, відчуваючи, як тремтять ноги. Щойно я завершила відбудову храму, що тепер був оповитий таємничим туманом, а всередині нього спочивав древній фамільяр. Моє серце шалено калатало. Коли я вийшла на площу, то побачила, скільки ж зібралося натовпу. Їхні обличчя були спотворені емоціями: від подиву до страху, від цікавості до відвертої ворожості. На мить страх охопив мене, і я подумала, що на мене чекає розправа. Адже те, що я зробила, було небаченим.

Але тоді я помітила щось дивне. Натовп розділився. З одного боку стояли Світлі маги – студенти, аристократи, прості містяни, їхні погляди були сумішшю переляку та нерозуміння. Імператор та жерці, хоч і стримували їх, але напруга відчувалася в повітрі.

Але з іншої сторони площі, ближче до мене, стояли Темні маги. Їх було небагато, але вони були там. І коли я спустилася з останньої сходинки, я побачила, як вони стали на одне коліно, схиливши голови.

— Дякуємо тобі, Іво Вайс, за відбудову нашого святилища, — пролунав їхній колективний шепіт, що був сповнений глибокої вдячності.