Розділ 15

***

Від лиця Іви

Змагання Темних магів виявилися зовсім іншими, ніж ті, до яких я звикла. Тут не було криків натовпу, що заглушали думки, лише зосереджене дихання учасників і тихий шепіт магії. Вони билися швидше, їхні рухи були точнішими, а магія — менш ефектною, але набагато більш нищівною. Темні маги не прагнули показати себе, вони прагнули перемогти.

Я сиділа на трибунах, в оточенні студентів, що з цікавістю спостерігали за кожним рухом Рейна. Його стиль був граційним, але смертоносним. Він не робив зайвих рухів, кожен його удар був вивірений, а захист — непохитний. Його тіньова магія була дивовижною: він міг зникати та з'являтися в іншому місці, створювати двійників, що відволікали супротивника, і навіть керувати темними згустками, що роз'їдали будь-який захист.

Я бачила, як він крок за кроком просувається до фіналу. Його обличчя було зосередженим, але в його очах я помічала якусь приховану рішучість. Він бився не тільки за себе, а й, можливо, за всіх тих, хто був змушений ховатися в тінях.

Коли пролунав останній удар, і його супротивник, інший Темний маг, упав за межі арени, на трибунах запанувала тиша. Жодних оплесків, жодних вигуків. Лише Рейн стояв посеред арени, його груди важко здіймалися, але він переміг.

— Рейн Зік — переможець турніру Темних магів! — пролунав голос диктора, але це було не те оголошення, що пролунало б на змаганнях світлих. Це було просто констатація факту.

Я дивилася на нього, відчуваючи дивне почуття. Він був переможцем, але його перемога була мовчазною, майже невидимою для більшості світу. І в цю мить я зрозуміла, що моя присутність тут, на цих порожніх трибунах, була чимось більшим, ніж просто виконанням обіцянки. Це було моє визнання його сили, його світу.

Буквально в той самий день вирішили зробити днем нагород для переможців. Темних магів не нагороджували, тому тут стояли лише чотири факультети. Церемонія відбувалася у вигляді привселюдного озвучення бажань студентів. Цього разу почали зі старших курсів. Хтось побажав вилікувати рідних, хтось — землі, хтось — титул. 

І нарешті, дійшла моя черга.

Імператор взяв сувій із печаткою, зняв її і, розгорнувши, повернувся до людей. Його голос, гучний та владний, пролунав над ареною.

— Та нарешті, Іва Вайс... Вона побажала відновити Храм Темних магів на Острові Миру.

Тиша нерозуміння огорнула арену. Здавалося, повітря застигло.

— І я приймаю це бажання! — голос Імператора пролунав з новою силою, розбиваючи тишу. — Храм Темних на острові буде відбудовано вже сьогодні як символ миру та процвітання між нашими світами. А тепер нехай почнуться святкування!

Люди зааплодували, але я відчувала їхній подив, презирство, а в деяких випадках — навіть злість. Моє бажання, що здавалося мені таким очевидним і справедливим, для більшості було несподіваним і, можливо, навіть образливим. Я стояла, усвідомлюючи, що щойно змінила хід подій, і не лише для себе.

***

Від лиця Імператора

Імператора ж в цей момент з'їдала тривога. Чи правильно він вчинив, давши Темним відновити їхній храм? Він вже й так дав їм надто багато привілеїв. Можливість жити в Імперії. Можливість навчання в Академії та відсутність війни.

Він сподівався, що цей його жест нарешті покладе край війні, прихованій ворожнечі, яка тліла під поверхнею. Це був ризик, але він вірив, що тільки так можна досягти справжнього миру. Чи Темні маги приймуть цей подарунок як жест доброї волі, чи використають його для власних, темніших цілей? Час покаже.

***

Від лиця Темних магів

Шок. Це було єдине слово, що могло описати те, що відчував кожен Темний маг на Острові Миру. Хтось, та ще й водяна, попросила відновити Храм Темряви, і, що найнеймовірніше, Імператор прийняв це бажання. Цього бажали всі без винятку Темні маги, мріяли про це роками, десятиліттями, але здійснила їхнє бажання дівчина іншої стихії, та ще й зі Світлої Академії. Немислимо.

Усі, хто був присутній, стояли мовчки. Деякі не вірили власним вухам, інші — власним очам. Це був момент, що міг змінити все.

***

Від лиця Темного лорда

Думки Темних магів рознеслися з неймовірною швидкістю та донеслись прямо до Темного Лорда, що в цей момент сидів у залі засідань, готуючи наступ на Імперію. Спершу прийшли чиїсь спогади, потім цілий рій чужих думок. Лорд сутулився та похитнувся від цього напливу, а коли зрозумів, що почув… Присів на крісло та засміявся, не вірячи тому, що чув.

Темний Храм відбудують. Лише один, проте відбудують. І за бажанням кого? За бажанням Іви Вайс, Світлої водяної магині, що перемогла на турнірі. Це було щось неймовірне, щось таке, про що вони навіть не мріяли.

— Я хочу на власні очі його побачити, — сказав Лорд, чим здивував усіх навколо. Його обличчя, зазвичай суворе й незворушне, тепер виражало суміш подиву та, можливо, навіть чогось схожого на зацікавленість.

Зал засідань, де ще мить тому панувало нестримне здивування, тепер застиг у мовчазному очікуванні. Слова Темного Лорда про те, що він хоче на власні очі побачити відбудований Храм, були настільки несподіваними, що вибили з колії навіть його найближчих поплічників. Вони знали, що Лорд ніколи не робив необдуманих кроків.

І лише погляд його червоних очей та знак правлячого роду, що яскраво виступив на його чолі, дав зрозуміти підданим — їхній Лорд говорив серйозно. Це не була миттєва примха, а обмірковане рішення. За його словами крилася якась глибша стратегія, яку вони ще не могли осягнути. Темний Лорд, відомий своєю скритністю та далекоглядністю, ніколи не робив нічого просто так. Це було очевидно.

Зал засідань, де ще мить тому панувало нестримне здивування, тепер застиг у мовчазному очікуванні. Слова Темного Лорда про те, що він хоче на власні очі побачити відбудований Храм, були настільки несподіваними, що вибили з колії навіть його найближчих поплічників. Вони знали, що Лорд ніколи не робив необдуманих кроків.