Розділ 13

— Тож, пані та панове, перед вами майбутнє нашої Імперії! — пролунав гучний чоловічий голос, перекриваючи гомін натовпу. Здавалося, він говорив прямо до мене. — Всі ці студенти були взірцевими учнями та були відібрані викладачами, щоб позмагатися за головний приз. А він у нас неабиякий! Той, хто переможе, може попросити виконати одне його бажання з самого Імператора!

Зал вибухнув гучними оплесками. Натовп шаленів, вигукуючи схвальні вигуки. Я ж стояла рівно, відчуваючи, як у голові митушиться лише одна думка: "Я мушу перемогти". Це було щось більше, ніж просто слава чи визнання. Це був шанс. Шанс змінити щось, можливо, навіть урятувати своїх рідних.

— Тож, турнір буде складатися з секцій, у яких випадковим чином будуть обиратися два студенти, які мусітимуть провести дуель, — продовжив голос. — Переможці будуть битися з переможцями, і так доки не залишиться один з кожного факультету. П'ять найсильніших учнів зможуть побачитися з Імператором та забажати все, що завгодно. Хоч замок, хоч землі. Будь-що…

Ці слова лише посилили мою рішучість. "Будь-що". Ця фраза відлунювала в моїй свідомості, відкриваючи безліч можливостей. Це був мій шлях, мій шанс.

— А тепер слово нашому Імператору, — пролунав голос, і всі погляди звернулися до головної трибуни.

Там, оточений пишною свитою, сидів Імператор. Його постава була величною, а обличчя випромінювало спокій і владу. Поруч з ним, одягнена в неймовірно гарну сукню, що виблискувала в світлі магічних вогнів, сиділа Імператриця. Її присутність додавала урочистості моменту.

Почувши, що люди чекають на його промову, Імператор встав. На арені запанувала абсолютна тиша. Кожен студент, кожен глядач завмер, чекаючи на слова правителя.

Імператор, величний і спокійний, обвів поглядом заповнену арену. Його голос, сильний і владний, пролунав над тишею, наповнюючи кожен куточок простору.

— Я вітаю вас на святі сили, мужності та цілеспрямованості, — почав він. — Серед цих студентів — наші майбутні переможці, ті, хто поведе Імперію до нових звершень. Тож я хочу побажати вам вдалих змагань та нехай вас благословлять духи всіх стихій!

Його слова були короткими, але потужними, наповненими пафосом та надією. Він не згадав про напад на корабель, про зростаючу напругу з Темними чи про якісь зовнішні загрози. Його промова була зосереджена виключно на турнірі, на його значенні для майбутнього Імперії та на демонстрації єдності та сили світлих магів.

Коли Імператор закінчив, арена вибухнула гучними оплесками та схвальними вигуками. Відчувалося, що натовп був захоплений його словами, занурюючись у святкову атмосферу. Я ж стояла, відчуваючи дивний дисонанс між його спокійною промовою та тим, що я знала про приховані загрози.

Можливо, він теж знав про ці загрози, але щоб не було паніки, робив вигляд, що все добре. Адже саме так робить влада. Вона мовчить до останнього, а коли вже щось стається таке, про що не промовчиш, тоді вже діє. Я стояла на арені, оточена тисячами людей, і відчувала, як ця думка пронизує мене до глибини душі.

Нещодавній напад морських змій, туман, що з'явився нізвідки, і цей оніксовий камінь, знайдений на борту нашого корабля, — усе це кричало про те, що світ не такий безтурботний, як його намагається показати Імператор. Його промова, хоч і наповнена величчю, здавалася мені лише тонкою завісою, що приховує щось набагато зловісніше.

Адже саме так робить влада. Вона мовчить до останнього, а коли вже щось стається таке, про що не промовчиш, тоді вже діє. Я стояла на арені, оточена тисячами людей, і відчувала, як ця думка пронизує мене до глибини душі.

Нещодавній напад морських змій і туман, що з'явився нізвідки, — усе це кричало про те, що світ не такий безтурботний, як його намагається показати Імператор. Його промова, хоч і наповнена величчю, здавалася мені лише тонкою завісою, що приховує щось набагато зловісніше.

— Тож я маю за честь і об'являю П'ятдесят дев'ятий турнір Ріади відкритим! — пролунав голос, сповнений урочистості, і гул натовпу знову здійнявся.

Нас нарешті відпустили з арени. Відчувалося колективне полегшення, адже стояти стільки часу під тисячами поглядів було виснажливо. Я зробила глибокий вдих, відчуваючи, як зникає напруга. Турнір розпочався, і хоч я не знала, що чекає мене попереду, я була готова до викликів.

Наступні кілька днів моє ім'я не з'являлося на дуельних списках, тож я з Айві з радістю спостерігала, як скорочується кількість моїх потенційних конкурентів. Ми гуляли, відпочивали, і в якийсь момент я навіть забула, що я взагалі-то на змаганнях і маю тренуватися, а не відпочивати. Проте потренуватися мені так і не дали.

На третій день турніру випало моє ім'я та ім'я ще якогось водяного з іншої академії. Здається, Рівар, так звали хлопця. Я одягла урочисту форму й, вислухавши останні настанови від викладача з фізпідготовки, вийшла на арену.

Завдання було просте: перемогти противника, скинувши його за лінію арени, яка обводила її по колу. Це був бій на виснаження та спритність, де груба сила не завжди була вирішальною.

Пролунав сигнал, і я одразу створила захисний щит, а тоді почала атакувати з-за нього, спрямовуючи потоки води на Рівара. Противник, схоже, був не настільки повороткий, як я очікувала. За три мої удари він вилетів за лінію, навіть не встигнувши по-справжньому відповісти.

У шоці я просто дивилася, як він підводиться з землі, і не могла зрозуміти. Чи то я надто сильна, чи то він надто слабкий? Моя перша дуель закінчилася так швидко, що я ледь встигла відчути смак перемоги.

Наступні п'ять днів було відчуття, що хтось вирішив наді мною поглумитись. П'ять днів поспіль по дві дуелі. Це було виснажливо. Тоді як іншим учасникам ставили, можливо, одну дуель на три дні, я постійно була на арені. Мої м'язи нили, а магічні резерви виснажувалися, але я трималася.

Імператор був присутній на всіх моїх дуелях. Його погляд, здавалося, завжди був прикутий до мене, і я намагалася не думати, чому я була достойна такої честі з його боку. Це було дивно, навіть підозріло. Чи це була просто зацікавленість у моїх здібностях, чи щось більше? Я відганяла ці думки, зосереджуючись на черговому супернику. Мені потрібно було перемогти.