Розділ 12

Від лиця Іви

Після нападу всіх студентів відправили по каютах. Якщо в той момент ще хоч якесь піднесення було, що ми живі, що все добре, то після обшуку каюти і прискіпливого огляду рун на моїй пов'язці, настрою вже не було ні в кого. Речі були розкидані, ніби після урагану. Ми мовчки їх збирали, відчуваючи, як гнів і обурення наростають всередині. А тоді так само мовчки засіли кожен на своєму ліжку, втупившись у стіни.

Навіть Айві, яка завжди була усміхнена і сповнена ентузіазму, в цей момент ледь не плакала. Її обличчя було блідим, а очі червоними. Вона лише похитувала головою, не в змозі вимовити й слова. Настрій був зіпсований, і святковий дух подорожі, який ми так намагалися зберегти, розвіявся, як туман.

***

Десь на задвірках імперії

Десь на задвірках Імперії, у невідомій будівлі, що ховалася від сторонніх очей, відбувалися збори. За круглим столом сиділи фігури, чи то люди, чи то монстри – ніхто не міг зрозуміти, хто є хто, адже всі були в масках. Дивних масках без очей та рота, що лише підкреслювали їхню анонімність.

— Ми вже стільки разів провокували то одну, то іншу сторону, стільки разів підставляли темних, а вони не реагують! — пролунав чоловічий голос, сповнений роздратування.

— Війна мусить початися! Ми маємо знищити темних магів! — вигукнув знову інший чоловічий голос, у його словах відчувалася фанатична рішучість.

— Терпіння, панове, — пролунав голос жінки в червоному плащі. Вона виділялася з-поміж інших, чи то своєю силою, чи то поставою, що випромінювала владу. — Зовсім скоро ми принесемо жертву, і війна захопить землю з невиданою силою.

— Ви знайшли таку? — пролунав чоловічий голос, зацікавлено нахилившись до столу.

— О так, — відповіла жінка, і в її голосі відчувалася нотка тріумфу. — Невинне дитя, однаково важливе як для Імперії, так і для Темних. Вони за неї один одному шиї перегризуть, я в цьому впевнена.

— І кому ж доручена ця місія? — пролунав інший голос, сповнений інтриги.

— Одній з моїх найкращих учениць, не хвилюйтесь. Вже скоро…

Над круглим столом запанувала гнітюча тиша, сповнена очікування.

Іва Вайс

Нарешті, після двох днів подорожі морем, наш величний корабель прибув до Острова Миру. Нас зустріли несподівано – не тиша стародавніх руїн, а гамірний порт та не менш гамірний ярмарок.

Зійшовши на тверду землю, я озирнулася. Картина, що відкрилася моїм очам, була вражаючою. В центрі острову гордо стояла арена, величезна і монументальна, немов серце, що качає життя в це місце. Навколо арени, у вигляді потужної кріпосної стіни, розташовувалися гуртожитки для учасників та гостей. А вже навколо цієї стіни розкинулося ціле місто з його жвавими вулицями, торговими рядами та численними портами, що приймали кораблі з усіх куточків Імперії.

Було зрозуміло, що це місце було створене саме для змагань, розваг та торгівлі. Повітря було сповнене запахами різноманітних страв, гомоном голосів, вигуками торговців та веселою музикою. Студенти з інших академій, які вже прибули, розгулювали вулицями, їхні мантії різних кольорів створювали барвистий килим.

Айві, забувши про всі тривоги, одразу ж потягнула мене до найближчого лотка з чимось смачним. Настрій змінився. Небезпека відступила на другий план, поступившись місцем хвилюванню перед змаганнями та цікавості до нового місця. Острів Миру виявився зовсім не таким, як я його уявляла.

Потім нам дали вибір дістатись гуртожитку самим чи піти разом з всіма, і ми обрали прогулянку.

Ми блукали гамірними вуличками міста на Острові Миру, всотуючи атмосферу свята та передчуття змагань. Айві, захоплена яскравими вивісками та запахами смаколиків, раптом зупинилася.

— А де ж храми? — запитала вона, озираючись на всі боки, ніби сподівалася, що величні споруди з'являться просто з повітря.

Я знизала плечима, відкушуючи солодкий пиріжок. 

— Не в мене в руках карта.

Спохватившись, Айві почала лазити в своїй величезній сумці, витягуючи звідти купу непотрібних речей, поки нарешті не дістала згорнуту карту Острова Миру. Вона розгорнула її, розгладжуючи складки, і її погляд ковзнув по пергаменту.

— А так, — сказала вона, її обличчя проясніло. — Вони з іншої сторони арени. Там, де зазвичай розташовуються тренувальні майданчики.

Я кивнула. Це було логічно. Арена – серце змагань, а храми – серце магії та історії. Вони мали бути поруч, але не в самому епіцентрі гамору. Мене охопило передчуття. Досі я думала про храми як про частину легенд, а тепер вони були зовсім поруч, доступні для дослідження. І знаючи, що там знаходиться зруйнований Темний Храм, моє бажання побачити їх лише посилилося.

Часу було обмаль. Ми з Айві, усвідомивши, що години летять, побігли до гуртожитків, розташованих навколо арени. Ми мали знайти наш, Водний факультет, щоб залишити речі та підготуватися до завтрашніх подій.

Показавши посвідчення при вході до однієї з будівель, ми зрозуміли, що потрапили не в той гуртожиток. Він був занадто темний, а атмосфера всередині здавалася дещо… пригніченою.

— Хоч би табличку поставили з написом, — бубоніла Айві, коли ми виходили з будівлі, її обличчя було невдоволеним.

І ніби почувши її слова, збоку з'явилася табличка з написом "Земний факультет". Вона, мабуть, була прихована магією до цього моменту, і з'явилася лише зараз, наче насміхаючись.

— Ні, ну ти це бачила? Ну є совість! — обурилася подруга, ніби табличка могла її зрозуміти. — А одразу з'явитися слабо було?

Я ледь стримала посмішку. Навіть у такій ситуації Айві примудрялася бути собою. Ми попрямували далі, уважніше роздивляючись будівлі, щоб нарешті знайти наш гуртожиток і розміститися.

Обійшовши всі гуртожитки, крім темного, який, схоже, був десь біля земного, ми добряче стомилися. Сонце вже хилилося до обрію, розмальовуючи небо помаранчевими та рожевими відтінками. Айві з кожним кроком ставала все злішою, а я все втомленішою. Ноги гуділи, а настрій, щойно піднесений ярмарком, тепер зовсім зіпсувався.