Розділ 11

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

Ми зійшли на борт величного корабля Графа Варлоу, і нас одразу ж почали розподіляти по каютах. Система була проста: каюти на двох, але якщо вибираєш сам, можеш зайняти й більшу. Айві одразу ж вхопилася за мене, і ми помчали шукати собі місце. Нам пощастило зайняти одну з останніх кімнат, але з приємним бонусом — там було п'ять ліжок. Це означало, що ми не будемо самі.

Так і сталося. Дівчата, яких ніхто не хотів приймати до себе, або ж ті, хто просто не встиг знайти пару, залишились у нас. Це були Олівія, тиха дрібна дівчина з неймовірно довгим світлим волоссям, яка більшість часу проводила за читанням; Софія, гомінка та життєрадісна, що одразу ж почала розкладати свої речі по всій каюті; і ще двоє, імена яких я запам'ятала дещо пізніше — Ханна та Емілі, які трималися разом і здавалися трохи сором’язливими.

Ми трохи поговорили, знайомлячись та обмінюючись враженнями від корабля, а тоді всі разом вийшли з каюти. Свіже морське повітря одразу ж огорнуло нас, і ми направилися на палубу, де вже зібрався натовп студентів. Всі гамірно обговорювали майбутню подорож, роздивлялися безкрайнє море та сподівалися побачити його мешканців. При цьому заважаючи екіпажу робити свою роботу.

Шлях до Острова Миру, як нам пояснили, займав два дні, тож потрібно було чимось себе зайняти. Корабель був величезний, і, здавалося, пропонував безліч можливостей для розваг та досліджень.

Від лиця Графа Варлоу

О духи, як же вона схожа на свою матір. Та сама постава, щось невловиме в рухах, і той самий захопливий погляд, яким вона дивилася на морські простори. Її мати теж так реагувала на цей корабель. Вона любила плавати, і щоб провести з нею час, хоч якось, я виводив його в море. Це було енергозатратно, вимагало багато зусиль, і, як з'ясувалося пізніше, абсолютно даремно. Моя душа боліла від спогадів.

— Ти так дірку в ній протреш, — сказав мій син, Еліас, його голос вирвав мене з роздумів, коли я вчергове повернув свій погляд до Івілії.

Я зітхнув, важкий зітхання вирвалося з грудей.

— Я шукав її матір цілий рік після того, як ми розійшлися. Обшукав усі куточки Імперії, розсилав людей, використовував усі свої зв'язки. А вона весь цей час була на моїй землі, у мене під носом. Жила спокійним життям, поки я мучився.

Еліас подивився в сторону Івілії, яка стояла на палубі, розмовляючи зі своєю подругою. У його погляді читалося здивування, що переходило в шок.

 — Невже це все, — він обвів корабель рукою, — дійсно через неї?

Так. Моя відповідь була не лише слова, а й тягар сімнадцяти років. 

— Так. Я не виводив цей корабель у море рівно сімнадцять років. З того часу, як вона пішла. Бо не хотів ятрити рану, що ніколи не загоювалася. А тепер… тепер вона тут. Її донька. І її погляд.

— Та ти, батьку, видно, здурів, — син підвищив голос, і я нагородив його обуреним поглядом. — Тебе вдома чекає моя матір, а ти пускаєш слину на якусь неповнолітню, що нагадала тобі молодість?

Я подивився на сина, відчуваючи гіркоту. Як же він мало знав про справжній стан справ у нашій родині. 

— Ти не гірше за мене знаєш, що твоя матір зовсім за мною не сумує, — відповів я, дозволяючи словам пролунати з вагою. — Здається, цього разу вона обрала маркіза Віеса?  І здається зовсім скоро в тебе буде братик або сестричка.

Еліас зблід, почувши ім'я маркіза. Він знав, про що йдеться. Наш шлюб був давно вже лише формальністю, порожньою оболонкою для збереження статусу та впливу. Моя дружина, його мати, завжди шукала нових "захоплень" серед вищого світу, і я давно вже змирився з цим. Більш того, я сприймав це як частину нашої угоди, що дозволяла мені зосередитися на власних справах та на справжньому болю, що я носив у серці.

— І цей факт дає тобі дозвіл дивитись так на неповнолітню, що є моїм однолітком? Ти здурів? Може ще в коханки її візьмеш!

Він перейшов межу. Моє терпіння урвалося. Я схопив його за комір сорочки, підтягуючи ближче, і мій голос став холодним, як криця.

— Ти, щеня, забув, з ким розмовляєш? Те, що ти є моїм спадкоємцем, не дає тобі права сунути свого носа в мої справи. А якщо ще раз…

Мій погляд зачепився за щось позаду мого сина. Неясний силует, що почав формуватися в повітрі. Я відпустив Еліаса, який відступив назад, задихаючись. Туман. Навколо корабля, всупереч ясній погоді, почав збиратися густий, непроникний туман. Він повз над водою, огортаючи борти нашого велетня.

— Це не добре… — промовив я, відчуваючи, як по спині пробігає холодний струмок тривоги. Це був не звичайний морський туман. У ньому відчувалася інша, неприродна енергія.

І ніби в підтвердження моїх слів, з-за хмарного обрію почали виходити силуети. Нас почали обганяти два військові кораблі, що мали охороняти студентів. Вони були оснащені магічними щитами і, здавалося, йшли на повному ходу, намагаючись зайняти позиції. Охорона усвідомила загрозу.

..........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

Від лиця Іви

Коли ми ввійшли в туман, все моє єство почало кричати про небезпеку. Хотілося втекти, сховатися, але я вперто дивилася вперед, намагаючись розгледіти щось крізь густу пелену. І не бачила нічого далі двох метрів. Кораблі військового флоту з'явились і так само швидко зникли в тумані, залишивши нас наодинці з невідомістю.

Ми з Айві стояли поруч, тримаючись одна за одну, а решту дівчат я не бачила. Здавалося, всі навіть не дихали, затамувавши подих.