Розділ 8

Я  зустрілася з Айві біля їдальні, де вона вже мало не підстрибувала від нетерпіння. Мої здогадки щодо прибуття Графа Варлоу виявилися вірними – це було пов'язано зі змаганнями.

— Іво, ти уявляєш?! — Айві майже кричала від захвату, її очі блищали. — Граф Варлоу сам приїхав, щоб обговорити поїздку на Острів Миру! Я чула, як професори розмовляли!

Я відчула, як у мене щось всередині опустилося. Змагання. Острів Миру. Це була моя мета, мій шанс дізнатися більше. Але причетність аристократів могла все ускладнити.

— Так, я бачила, — відповіла я, намагаючись зберегти спокійний вираз обличчя. — І що саме він обговорює?

— Він зголосився надати свої кораблі та людей, щоб учні академій могли дістатися Острову Миру! — продовжила Айві, не зважаючи на мою стриманість. — І він, та ще декілька аристократичних сімей, відповідатимуть за безпеку на острові! Уявляєш, скільки там буде охорони? Це ж буде так безпечно і… і поважно!

Я внутрішньо зітхнула. "Безпечно і поважно" – для Айві це означало комфорт і відсутність проблем. Для мене ж це означало посилений контроль, менше свободи для дослідження та, можливо, більше очей, що будуть спостерігати за кожним моїм кроком. Присутність таких впливових осіб на змаганнях змінювала все. Це вже не просто боротьба за майстерність, а демонстрація сили та впливу.

З одного боку, це було логічно. Острів Миру з його давніми Храмами, особливо зруйнованим Темним, був місцем, що притягувало увагу. Забезпечення безпеки для такої кількості молодих магів було пріоритетом. З іншого боку, присутність Варлоу та інших графів означала, що подія буде надзвичайно офіційною та, можливо, навіть показовою.

Я подивилася на натовп студентів, що все ще з цікавістю спостерігали за аристократами. Їхня радість була такою щирою. Вони бачили в цьому лише захоплюючу пригоду та можливість зустрітися зі знаменитостями. Я ж відчувала, як напруга знову починає наростати.

Мої стосунки з чистокровними магами, особливо з Еліасом, сином Графа Варлоу, були, м'яко кажучи, натягнутими. Його присутність на острові, поруч із батьком, означала, що мені доведеться бути ще обережнішою. Моя "змішана кров" та незвичайні здібності, які вже привернули увагу викладачів, тепер могли стати об'єктом пильної уваги й аристократії.

Як не дивно, прибуття Графа Варлоу та його сина принесло мені не більше напруги, а, навпаки, своєрідне затишшя. Можливо, його присутність стримувала чистокровних магів від відвертих нападок, або ж просто відсутність Дінта на заняттях змінила атмосферу. На певний період цькування щодо мого походження припинилися. Все в Академії крутилося за усталеним колом: заняття, обід, знову заняття, вечеря, виконання домашніх завдань, і нарешті, сон.

У такому темпі я навіть встигала регулярно писати листи рідним, ділячись новинами та своїми думками. Їхні відповіді завжди були сповнені тепла та підтримки, нагадуючи мені про світ поза стінами Академії.

Згодом, коли дні ставали довшими, а сонце світило яскравіше, в Академію почало проникати тепло. Весна вступала в свої права, розтоплюючи останній сніг і наповнюючи повітря ароматом розквітлих бруньок. Це відчувалося як нове дихання, що приносило з собою відчуття оновлення.

А разом з цим прийшло і усвідомлення, що зовсім скоро мали бути перші екзамени. Тиждень напруженої підготовки, що мав визначити, наскільки добре я засвоїла матеріал. Але потім… потім настане передих довжиною в тиждень, а одразу після нього – подорож на Острів Миру.

Ця думка збуджувала і лякала одночасно. Острів Миру з його чотирма діючими Храмами та п'ятим, зруйнованим Темним. Змагання, які мали визначити найкращих. І присутність Графа Варлоу та його сина. Все це змушувало мене відчувати, що попереду чекає щось грандіозне і непередбачуване. Але поки що, у весняному затишші Академії, я могла лише готуватися до цього.

Від роздумів мене відволікла Айві, що сиділа зі мною в бібліотеці. Ми обидві були напружені, готуючись до майбутніх екзаменів. Вони представляли собою справжній п'ятиденний марафон, який мав випробувати нас на міцність. Спершу треба було показати свої конспекти, потім – знання під час усної відповіді, далі – навички на практичному завданні, а тоді – заклинання з гідрокінезу, яких було всього три.

— Я не здам! — завила Айві, заробивши осудливий погляд від суворої бібліотекарки, яка сиділа за стійкою, наче сторожова башта.

Я подивилася на неї, примруживши очі. Айві завжди схильна була перебільшувати свої невдачі. 

— Здаси, — посперечалася я з нею, закриваючи свій підручник. — Ти не настільки дурна, щоб не здати. Просто тобі треба більше зосередитися, а не панікувати.

Айві буркнула щось нерозбірливе, але я знала, що вона прислухається. Ми продовжили корпіти над книгами, занурюючись у вихори теорії та практики. Кожен день екзаменаційного марафону здавався вічністю, але ми, поступово, долали їх один за одним. Я зосереджувалася на кожному завданні, відчуваючи, як мої знання стають міцнішими, а контроль над магією – точнішим. Навіть три заклинання з гідрокінезу, які раніше викликали в мене хвилювання, тепер здавалися посильними.

П'ятиденний екзаменаційний марафон настав, і Академія перетворилася на вулик напруги та зосередженості. Дні пролітали в швидкому темпі, випробовуючи нас на міцність.

Перший день був присвячений конспектам. Ми приносили товсті стоси записів з усіх предметів – від історії магії до тонкощів гідрокінезу. Викладачі методично перевіряли їх, звертаючи увагу не лише на повноту, а й на охайність та логіку викладу. Мої конспекти, завдяки старанності та дисципліні, були в ідеальному стані, чого не можна було сказати про записи Айві, які виглядали так, ніби пережили невеликий потоп. Однак її щирі виправдання про "бурхливий потік натхнення" змусили викладачку посміхнутися, і вона отримала мінімальний, але залік.

Другий день – знання. Це був день усних відповідей, що викликав найбільший страх. Ми сиділи в аудиторії, чекаючи, коли назвуть наше ім'я. Треба було відповідати на питання з історії, теорії магії, ботаніки та інших предметів. Я відчувала себе впевнено, мої відповіді були чіткими та обґрунтованими. Айві, хоч і нервувала, але зуміла зібратися. Вона розповідала про підводні рослини та їхні властивості з такою пристрастю, що навіть найсуворіші викладачі слухали її з посмішкою.