Розділ 5

Ми зайшли в зал, де вже стояли студенти у спортивній формі. На нас чекав черговий виклик.  Я завжди любила активні рухи, відчуваючи своє тіло, його силу і гнучкість. Особливо після того, як батько навчив мене основам самооборони. Однак, більшість студентів, здавалося, були більше зацікавлені в магічних дуелях, ніж у фізичних вправах. Професор, кремезний чоловік з Вогняного факультету, мав суворий, але справедливий вигляд. Він одразу ж змусив усіх бігати по периметру великого тренувального залу, що було досить виснажливо для багатьох "чистокровних" магів, які звикли покладатися лише на свою магію. Я, з іншого боку, відчувала приплив енергії.

Айві, звісно, була повною протилежністю. Вона бігла, спотикаючись, дихала важко, і вже через кілька кіл здавалася абсолютно виснаженою. Її обличчя було червоним, а русяве волосся прилипло до спітнілого чола.

— Я… я не можу… більше… — простогнала вона, коли я пробігала повз неї, сповільнюючись.

— Дихай глибше, — порадила я, знаючи, що їй потрібна підтримка. — Рівномірно.

Після бігу почалися вправи на витривалість та спритність. Я легко виконувала всі завдання, відчуваючи, як моє тіло слухається кожного руху. Батько завжди казав, що маг повинен бути не тільки сильний духом, а й тілом. Айві ж ледь справлялася, її магічні іскри спалахували невпевнено, коли вона намагалася виконати навіть найпростіші рухи, що вимагали магічної підтримки. Наприклад, коли потрібно було підстрибнути вище, використовуючи потік повітря, вона ледь відривалася від землі.

Тож не дивно що після виснажливої фізпідготовки, ми ледве дотягнули до цілительства. Аудиторія для цього заняття була наповнена запахом трав і якихось солодких мікстур. Професор, молода, але дуже мудра жінка з Факультету Землі, одразу ж занурила нас у світ зцілення.

— Цілительство — це не лише магія, — почала вона, її голос був м'яким і заспокійливим. — Це розуміння життя, його крихкості та здатності до відновлення. Ми повинні навчитися відчувати біль, щоб його полегшити, і розуміти пошкодження, щоб його виправити.

Вона демонструвала прості заклинання для загоєння дрібних порізів і синців, показувала, як накладати бинти та використовувати лікувальні трави. Моя магія води, що була так тісно пов'язана з життям, здавалася, інтуїтивно реагувала на її настанови. Я відчувала потоки енергії, які вона використовувала, і мені було легко повторювати її рухи, спрямовуючи воду на відновлення.

Айві, хоч і була незграбною в повсякденному житті, тут, здавалося, знайшла себе. Її руки, що раніше були такими невмілими, тепер з дивовижною ніжністю торкалися уявних ран. Її магія, хоч і слабка, була наповнена справжнім бажанням допомогти. Вона зосереджено намагалася повторити рухи професора, і хоча її результати були скромними, в її очах було стільки рішучості та співчуття, що це не могло не викликати поваги. Можливо, її сила була не в потужності, а в її чистому намірі.

Перший навчальний день в Академії Ріада добіг кінця, залишивши по собі виснаження і безліч нових вражень. Після цілительства ми з Айві попрямували до їдальні, де на нас чекала довгоочікувана вечеря. Великий зал був наповнений гомоном сотень студентів, що сиділи за довгими дерев'яними столами, розділеними за факультетами. Повітря було сповнене запахами свіжої випічки, смаженого м'яса та якихось пряних трав.

Ми знайшли вільні місця за столом Водного факультету. Айві одразу ж накинулася на їжу, ніби не їла цілий день, хоча я знала, що вона просто дуже енергійно реагує на все, що відбувається. Її обличчя, досі червоне після фізпідготовки, тепер було рум'яним від задоволення.

— Ох, це було так виснажливо, — пробурмотіла вона, набиваючи рот булочкою. — Я думала, що просто розплавлюся на тій фізпідготовці. І цей професор… він якийсь монстр. А цілительство… це було так… так цікаво! Мені здається, я можу навчитися щось корисне!

Я посміхнулася, повільно смакуючи свою вечерю. Я була не менш втомлена, але почувалася добре. Відносно добре.

— Ти впоралася, — сказала я. — А цілительство тобі дійсно підходить. У тебе є справжнє бажання допомагати.

Айві щасливо кивнула, а потім її обличчя знову стало серйозним. 

— Знаєш, я все ще думаю про те, що говорив професор історії. Про темних магів. Це так страшно, що вони зробили стільки зла. І ця війна… Я читала про неї, але ніколи не думала, що вона була настільки жахливою.

Я стиснула зуби. Знову ця тема. Пропаганда була надто глибоко вкорінена в умах людей.

— Так, війна – це завжди жахливо, — погодилася я. — Але не завжди все так, як нам розповідають. Історія може бути переписана.

Айві подивилася на мене з подивом. — Переписана? Але навіщо?

— Щоб люди вірили в те, що їм вигідно, — відповіла я, знизивши голос. — Щоб вони боялися і ненавиділи тих, кого вважають ворогами. Навіть якщо ці "вороги" не є такими насправді.

Ми продовжили вечерю в мовчанні. Айві, здавалося, була глибоко замислена, і я зрозуміла, що мої слова змусили її задуматися. Це був маленький крок, але все ж крок у правильному напрямку.

Після вечері ми повернулися до своєї кімнати. Гуртожиток потроху затихав. Айві, схоже, була настільки виснажена, що заснула, ледь торкнувшись подушки. А я не могла заснути. Мої думки кружляли навколо подій дня.

Пропаганда, яку викладав професор історії, була глибоко вкорінена. Я відчувала, що це не просто навчання, а якась велика гра, і я в ній – лише пішак, або, можливо, фігура, яка може змінити її хід. Я згадала слова Міри про те, що я – унікальна, що моя сила – це не тільки вода, а щось набагато більше. І я знала, що вона права. У моїх венах текла не тільки чиста вода, а й вогонь мого батька, і, можливо, навіть тіні, які Міра навчила мене розпізнавати.

Сон не йшов тож я встала та підійшла до вікна, дивлячись на засніжений двір. Місяць виглядав з-за хмар, кидаючи сріблясте світло на біле покривало. Я відчувала холод, що проникав крізь віконне скло, але водночас відчувала тепло від думки, що я тут. В Академії, де я можу стати сильнішою, де я можу знайти тих, хто розуміє.