Розділ 2

............................................................................................................................................................

Верховний жрець сидів і похмуро дивися як дівчина іде геть через занепокоєний натовпи що зібрався біля храму. 

Вона набагато перевершувала його по силі, і ті слова сказані нею вона не брехала її сила та рішучість і емоції не були схожі на водяні скоріше на вогняні чи Темні. Він лише раз зустрічався з жрицею темного бога проте в пам’яті цей спогад чомусь сплив саме коли він дивися як сила дівчини розносить храм води. 

З такою магією вона могла знести не лише храми але і потопити всю імперію. Неймовірно.

Як в дитині двох кровей може бути стільки водяної сили? 

-Я зараз же відправлю за нею це дівчисько потрібно покарати.-Вірвався один з лицарів. 

Всі лицарі що війшли були насквозь промокші. Вони не змогли нічого зробити зараз то як зупинять її. 

Жрець  мотнув головою 

-Залиш її…краще дізнайся що такого накоїв наш жрець що ледь не накликало біди.

І як не дивно інформація прийшла швидко. 

Матір дівчинки народжувала і коли та прибігла в храм її викинули за наказом жреця Нерея як грязнокровку та заборонили заходити в храм. Та якимось дивом і дитя і її матір вижили і зараз хлопчику пять наскільки відомо він має вогняну силу. Та здивувало жреця більше інше. Поруч з сім’єю дівчини жили Темні маги. 

-То он звідки було те що я відчув. 

Дівчинка товаришувала з темними і перейняла певні риси їх поведінки. Та так добре що і не зрозумієш водяна вона чи темна магиня. 

-Схоже мене тут чекає багато роботи.

І за декілька днів жрець перебудував храм та змінив головного жреця. А старого відправив на покаяння в головний храм. Так як той брав хабарі та фальсифікував документи, він ще легко отделался. 

В столиці ж його чекало інше відкриття. Там до нього завітав давній знайомий. Головний жрець храму вогню Реан. 

-Чув, один з твоїх храмів пошкодила зла водяна, - промовив жрець храму вогню, Реан, без жодної тіні співчуття в голосі.

Верховний жрець Аедос важко зітхнув. Донесли таки. Реан ніколи не відзначався тактовністю. Його прямолінійність часто завдавала клопоту, особливо в часи їх спільного навчання з імператором. У ті роки, коли спадкоємці імператорської родини, здатні володіти всіма чотирма стихіями, навчалися разом із майбутніми верховними жерцями чотирьох храмів та чотирма стовпами імперії. Колись їх було п'ять, але храм темних наук лежав у руїнах вже багато років.

-Не "зла водяна", а юна дівчина, - поправив Аедос, намагаючись зберегти спокій. - І обставини були… дещо складні.

Реан фиркнув, розвалившись у кріслі навпроти Аедоса. Його одяг палав відтінками червоного та золотого, а в очах танцювали маленькі іскорки.

-Складні? Невже маленька водяна мишка наробила стільки галасу, що про це вже пліткує вся столиця? Кажуть, стіни храму тріщали.

-Її сила виявилася значно більшою, ніж ми очікували, - визнав Аедос. - До того ж, поведінка одного з моїх жреців спровокувала її гнів.

-А, ну якщо там замішана тупість твоїх служителів, тоді все зрозуміло, - Реан хмикнув. - І що ти з нею зробив? Покарав?

-Вона пішла, - коротко відповів Аедос.

Брови Реана злетіли вгору.

-Пішла? Ти просто її відпустив після того, як вона рознесла частину твого храму? Ти серйозно?

-Вона принесла клятву, що не зашкодить ні мені, ні моїй родині. А я… я повірив їй.

Реан розреготався, аж полум'я на його плечах затанцювало швидше.

-Ти повірив дитині, яка щойно показала тобі свою руйнівну силу? Аедос, ти старієш.

-Можливо, - погодився верховний жрець води. - Але в її очах я побачив не лише гнів, але й справедливість. І ще… щось інше. Щось, що нагадало мені про… темних.

Реан миттєво посерйознішав. Вогонь на його одязі затих.

-Темних? Ти маєш на увазі… ту силу, що відчував я кілька днів тому? Біля кордонів нашої імперії?

Аедос кивнув.

-Саме так. І, як з'ясувалося, ця дівчина має зв'язки з тими, хто живе неподалік її дому.

-Темні маги? Живі? - Реан нахмурився. - Ми ж вважали, що їх усіх знищили після повстання.

-Очевидно, ні, - Аедос потер перенісся. - І ця дівчина… вона не просто сильна водяна магиня. В її поведінці, в її погляді є щось від них. Рішучість, непокора… і неймовірна сила волі.

-То ти вважаєш, що вона може становити загрозу?

-Потенційно, так. Але зараз… зараз вона просто хоче, щоб її залишили в спокої. І я дав їй слово.

Реан задумливо почухав підборіддя.

-Дивна історія. Але ти ж розумієш, що імператор про це дізнається. І він не буде таким… великодушним.

-Я знаю, - зітхнув Аедос. - Тому я й хотів поговорити з тобою. Нам потрібно діяти обережно. З'ясувати більше про цю дівчину та її зв'язки. І, можливо… знайти спосіб спрямувати її силу на благо імперії.

-Спрямувати силу того, хто розніс твій храм? Ти оптиміст, Аедос.

-Або реаліст, - тихо відповів верховний жрець води. - Така сила не зникає безслідно. І краще мати її на своєму боці, ніж проти себе.

Реан підвівся. Полум'я знову почало гратися на його одязі, але цього разу воно здавалося більш стриманим.

-Гаразд, Аедос. Я допоможу тобі. Але якщо ця дівчина виявиться загрозою, я першим спалю її дотла.

-Я сподіваюся, до цього не дійде, - промовив Аедос, дивлячись у вікно на вечірнє небо столиці. Хмари над містом здавалися неспокійними, ніби перед бурею.

***

Я відчувала втому, але водночас і неймовірне полегшення. Слова, кинуті верховному жерцю, звільнили мене від багаторічного гніву та образи. Тож я дивилася на рідні вулиці Аенса, освітлені теплим світлом осінніх ліхтарів. Повітря пахло вологим листям та димом з коминів.

-Я ж казала, що ти впораєшся, моя маленька Івілія, - Міра ніжно погладила мене по руці відворікаючи від споглядання краєвиду. Її темні очі світилися гордістю.