Розділ 106: "Операція: Повернути Давіда"

Темна кімната була залита м’яким жовтим світлом настільної лампи. Аміран сидів за столом, схилившись над картою міста й роздруківками з камер спостереження. Поруч стояв Шахед — спокійний, як завжди, але в його погляді відчувалася рішучість.

— Ти впевнений, що це Заза? — тихо запитав Аміран.

— Так, я перевірив усе. Цей покидьок був у школі кілька місяців під вигаданим ім’ям. У поліції сказали, що його слід веде до старого складу біля промзони. Але потрібен доказ.

Аміран стиснув кулак.

— Я не чекаю доказів. Якщо він там — ми йдемо. Я втратив занадто багато, Шахеде. Цього разу — ні.

Шахед кивнув.

— Я вже підключив свого знайомого в кіберполіції. Він відслідковує всі дзвінки Зази. Ми на гачку. Як тільки він знову подзвонить — отримаємо координати.

Аміран подивився на годинник.

— Скільки часу?

— Максимум — 12 годин. Він має знову вийти на зв’язок.

Аміран устав, його тінь впала на карту.

— Добре. Ми готуємо дві машини. Повна екіпіровка, без зброї — поки що. Я хочу, щоб Давід повернувся додому живим і неушкодженим.

— А якщо все піде не так? — обережно запитав Шахед.

Аміран повернувся, в його очах палахкотів вогонь.

— Тоді я зітру Зазу з лиця землі.

---

Через мить у кімнату зайшов ще один охоронець:

— Шеф, він подзвонив знову. У нас є координати. Він у закинутому готелі за містом, 20 хвилин звідси.

Аміран різко піднявся.

— Збираємось. Веземо все, що потрібно. І головне — мовчання. Якщо Давід там — ми його витягнемо. Якщо пастка — то вони не встигнуть навіть натиснути спуск.

Біля закинутого готелю стояло дві чорні машини з тонованим склом. Аміран стояв трохи осторонь, у чорному тактичному одязі, наче тінь. Поруч — Шахед і ще троє його людей. У всіх були вухо мікрофони, пістолети з глушниками і чітко прописаний план.

— Сигнал від телефона Зази тут. Усередині, на третьому поверсі. Камер немає. Є тільки двоє озброєних, охороняють двері. Давід може бути з ними або в кімнаті поряд, — говорив Шахед, тримаючи планшет з тепловим сканером.

Аміран стиснув зуби. Серце билося болісно — там, всередині, був його син. Його хлопчик.

— Без пострілів, без шуму. Чисто і швидко. Я заходжу першим, ви прикриваєте. Якщо щось не так — план Б.

— Ти впевнений? — запитав Шахед.

— Це мій син, Шахеде. Я повинен.

---

Операція розпочалась.

Вони проникли до будівлі через задній прохід, який колись слугував для обслуговуючого персоналу. Скрип дверей — єдине, що видавало їх присутність.

Перший поверх — чисто.

Другий — також.

На третьому поверсі двоє охоронців розмовляли про щось на підвищених тонах.

— Стій. Щось тут не так. Це дитяче крісло з машини... Ти бачив його?

— Та не морочь голову, Заза казав — сидіти тихо. Якщо щось буде — він сам приїде.

Наступної миті Аміран з Шахедом злагоджено, мов тіні, наблизилися до дверей і за секунду нейтралізували обох. Один — удар прикладом по голові, другий — глушник у шию. Жодного звуку.

Аміран відштовхнув двері.

Тьмяне світло лампочки. Посеред кімнати — Давід. Закутий у наручники до батареї. Його очі — перелякані, обличчя в сльозах. Але живий.

— Давіде... — видихнув Аміран, підбіг і впав на коліна перед сином.

— Тату?.. — хрипко прошепотів хлопчик. — Ти... ти прийшов?..

Аміран розбив замок прикладом пістолета і міцно обійняв Давіда.

— Я завжди прийду, чуєш? Я ніколи тебе не покину.

---

У цей момент по рації пролунав голос одного з охоронців:

— Шефе, наближається ще одна машина. Ймовірно, Заза.

Аміран підняв голову. Очі його палали.

— Виводьте Давіда. Я залишаюсь.

— Ні, я з тобою, — відповів Шахед.