Розділ 101: "Тривожна тиша"

Софі сиділа на дивані, загорнута в теплий плед. Її долоня мимоволі лежала на кругленькому животі — життя в ній билося лагідно, тепло, але тривожно. Вона відчула, як заграв телефон. На екрані — ім’я Амірана. Вона усміхнулася, але всередині щось стиснулося.

— Коханий, — м’яко мовила вона. — Як ваш день?

— Все добре, моя ластівко, — голос Амірана звучав рівно, трохи поспішно. — Я забрав Давіда зі школи і вирішив завезти його до Анни. Хай побавиться з малим, а ти відпочинь. Добре?

Софі мовчки на мить стиснула пальці на пледі.

— До Анни?.. А чому ти не попередив? Я хотіла забрати його сьогодні сама…

— Та ні, все спонтанно, — швидко відповів Аміран. — Анна просила давно, вони скучили за ним. Я подумав — чому б ні.

Софі намагалася посміхнутися, але в грудях щось застрягло.

— Добре, — сказала вона лагідно. — Подзвони мені, як приїдете.

— Обов’язково, кохана. І бережи себе. Я тебе дуже люблю, — сказав Аміран, і в його голосі на мить проблиснула тріщина, але він одразу зібрався. — Цілую.

— Я тебе теж, — тихо відповіла Софі.

Коли дзвінок обірвався, вона ще довго тримала телефон у руці, ніби намагаючись уловити в повітрі щось невидиме. Всередині зароджувався неспокій. Вона поклала руку на живіт, відчула легкий рух — життя в ній наче теж насторожилося.

— Щось не так… — прошепотіла вона сама до себе.

---

Тим часом Аміран стояв у кабінеті, весь в напрузі. Він тільки-но завершив дзвінок, коли почув голос Шахеда:

— Анну попереджено. Вона все зрозуміла. Софі нічого не дізнається.

Аміран прикрив очі й вдихнув глибоко.

— У мене немає права зламати їй серце ще раз. Вона пережила вже занадто багато. Давід — мій син. І я знайду його. Навіть якщо доведеться пройти пекло знову.

Шахед мовчки кивнув. В їхніх очах була рішучість. Сьогодні — початок полювання.