Розділ 98: "Чудо з небес"

Софі лежала в лікарняній палаті, затягнутій у м’яке денне світло. Поруч із ліжком — крісло, в якому сидів Аміран, не зводячи з неї погляду. Його великі руки тримали її пальці з такою ніжністю, ніби боявся, що вона знову зникне.

В кімнату увійшла лікарка — молода, впевнена у собі жінка в білому халаті, з доброзичливою усмішкою й папкою в руках.

— Пані Софі, — почала вона м’яко, — ми отримали результати аналізів і УЗД.

Софі завмерла. Аміран відчув, як її рука стиснулася в його долоні. Він не дихав.

— Вітаю вас… Ви на сьомому тижні вагітності.

На кілька секунд — тиша. Софі широко розплющила очі, і сльози блискавкою з’явилися на її віях.

— Що?.. Це не може бути… Мені ж казали… — вона не могла закінчити речення.

Аміран встав з крісла і опустився навколішки перед нею, обіймаючи за талію, цілуючи її долоні, живіт, обличчя.

— Ти чула? — прошепотів він з мокрими від сліз очима. — Ти чула, кохана?.. Це наш шанс… Це наше диво…

— Але як?.. Я ж не мала змоги… — шепотіла вона крізь сльози.

— Значить, це подарунок згори. Після всього, що ми пережили — ми заслуговуємо на це.

Лікарка усміхнулась тепло:

— Таке буває рідко, але буває. Схоже, ваш організм відновився. Ваша дитина жива. І, до речі, судячи з серцебиття — у вас дуже сильне маленьке сердечко.

Софі приклала руки до живота і тихо заплакала — зі щастя. Аміран знову обійняв її, і в той момент ніщо у світі не мало більшого значення.

Вони стояли удвох — ті, що повернулися з пекла, пройшли крізь полум’я втрат, зрад, болю… і отримали найцінніше: нове життя.

— Я тебе люблю, Софі, — прошепотів він. — І нашу дитину я вже теж люблю всім серцем.

— А я… ніколи не була такою щасливою.