Розділ 97: "Несподіваний подарунок"

Того теплого вересневого вечора дім Анни і Бердо був наповнений сміхом, ароматами домашньої їжі й щирими обіймами. У вітальні горіли свічки, грала ніжна музика, а стіл ломився від страв. Анна, сяюча і щаслива, приймала гостей — сьогодні вона святкувала свій день народження.

Софі і Аміран приїхали разом, тримаючись за руки. Софі була у світлій сукні, з легкою посмішкою на обличчі — вона виглядала особливо ніжно. Її очі світилися спокоєм і любов’ю.

— Ви як завжди — ідеальна пара, — усміхнулася Анна, обіймаючи Софі. — Дякую, що ви тут.

Святкування тривало: тости, спогади, жарти. Давид грався з сином Анни у садку, а дорослі насолоджувалися вином і приємною компанією.

Та коли Софі піднялася, щоб принести ще тарілку для десерту, вона зупинилася на півкроці. Її рука різко вперлася в стіл, і обличчя зблідло.

— Софі? — стурбовано підвівся Аміран.

Вона намагалася щось сказати, але лише хитнула головою. Її нудило. А потім, не встигнувши навіть дійти до дивану, вона раптово знепритомніла і повільно опустилася на підлогу.

— Софі! — вигукнув Аміран, одразу кинувшись до неї. — Кохана, поглянь на мене! Софі!

Анна перелякано закрила рот руками, Бердо вже телефонував у швидку, а Аміран тримав Софі на руках, гладячи її обличчя, — у його очах читалася паніка, розпач і страх.

— Вона просто знепритомніла. Пульс є, — пробурмотів хтось.

Але для Амірана це була вічність. Він стискав її долоню, нахиляючись до неї.

— Не лякай мене... Тільки не зараз...

Світ навколо ніби завмер, і знову заповнився звуками лише тоді, коли Софі злегка повела пальцями і відкрила очі.

— Що... що сталося? — прошепотіла вона.

— Ти знепритомніла. Все буде добре. Швидка вже їде, — прошепотів Аміран, обіймаючи її ще міцніше.

А Софі, глянувши в його очі, раптом розплакалась. Але це були не сльози болю — це була суміш страху, здивування… і надії.

— Аміран… у мене таке вже було колись…

— Що саме? — Він нахилився ще ближче.

Вона затулила обличчя руками, ще не вірячи, що вимовляє це вголос:

— Коли я була вагітна…