Розділ 87:"Великий день — велика пастка"

Сонце щедро заливало світлом морське узбережжя Батумі, де просто на березі, серед пальм і білосніжних шатер, готувалося весілля року.

Преса вишикувалася у ряд — журналісти, камери, дрони в небі. Телеведучі в етері коментували:

— «Це справжня сенсація! Аміран Гусейнов, який повернувся до життя після трагічної авіакатастрофи, сьогодні одружується! І це — ексклюзив!»

Знаменитості, політики, бізнесмени в елегантних костюмах сходилися до величезної тераси, де все було прикрашено білими квітами й золотими деталями. Скрипковий квартет грав мелодію, що лунала над морем, немов натягнута тиша перед бурею.

Аміран стояв на імпровізованому подіумі в класичному чорному костюмі з вузьким метеликом. Його обличчя було зібране, холодне — у ньому читалася не лише радість, а й очікування. Шахед стояв осторонь, весь час тримаючи в полі зору охорону і натовп.

Софі з’явилася під руки з Бичико. Вона була приголомшливою: сукня з відкритими плечима й тонким мереживом спадала хвилею. Волосся зібране в елегантну зачіску, але очі тривожно шукали Амірана.

Поки весільна церемонія набирала обертів, в іншій частині міста, у підвалі старої закинутої фабрики, Заза стояв схрестивши руки, обличчя напружене, очі — крижано-холодні.

— "Він не повинен вийти з того весілля живим," — хрипко кинув він, дивлячись на карту розташування території, розгорнуту на бетонному столі.

Поруч стояли троє чоловіків — усі з військовим минулим. Один перевіряв зброю, інший уточнював точку входу, третій стежив за дронами з камерами спостереження.

— "Тут буде багато охорони," — сказав один із них.
— "Ми не вдираємось на саму церемонію. Чекаємо, коли він вийде. Сигнал — салют." — Заза говорив холодно й точно.
— "А якщо не вийде?"
— "Тоді зайдемо самі. Але мертвим."

Він витер руки об чорну куртку й кивнув — план був готовий. Їхня ціль: Аміран. Убити його і навіки стерти все, що той відбудував.

Заза ще раз подивився на екран: пряма трансляція весілля йшла з затримкою в декілька секунд. Софі і Аміран стояли поруч... усміхалися... обмінювалися кільцями.

— "Готуйтесь. Починаємо, як тільки почнеться салют." — голос його звучав, як вирок.

Свято досягло апогею. Гості сміялися, шампанське лилося рікою, журналісти фотографували усміхнену пару. Софі тримала Амірана за руку — її очі світилися щастям, але в глибині душі відчувалася тривога. Аміран — спокійний, зібраний, вивчав кожен рух, кожного незнайомого обличчя.

Шахед підморгнув йому — усе на контролі. Усі пости посилені, охорона подвійна, снайпери на даху. Але навіть це не заспокоювало.

Серед гостей були і люди Левана. Вони пройшли як обслуга, оператори, навіть музиканти. Один із них вже дотягнувся до внутрішньої кобури…

Але за секунду до пострілу — команда по рації:

— «Група три! Затримати №6 та №9! Під прикриттям!»

Двоє «офіціантів» з тріском опинилися обличчям в підлозі. Один намагався вирвати ніж — охоронець Амірана вбив його на місці.

Паніка не встигла початися. Гості нічого не помітили — усе замаскували під технічну помилку музикантів. Але Шахед підійшов до Амірана:

— «Це не все. Він тут. Особисто. Ми його вирахували…»

— «Хто?»

— «Леван.»

І саме в цю мить двері розчинилися.

Увійшов Леван. В чорному костюмі, без посмішки, в його очах — пекло. В руках — пістолет,направлений на наречених...

—
Леван (кричить):
— «Всі геть!!! Це шоу скінчено! Ти забрав у мене все, Аміране! І тепер я заберу твоє життя!»

Гості в шоці. Софі закриває обличчя руками. Охорона ще не встигає відреагувати.

Аміран повільно обертається. Дивиться прямо в очі Левану.

—
Аміран (спокійно):
— «Ти мав шанс зникнути. Але вибрав померти як щур.»

Леван (глухо):
— «Ви всі радієте, святкуєте… Але ця жінка — моя. І якщо не мені — не буде нікому!»

Гості заклякли. Софі в страху стиснула руку Амірана. Той став перед нею, як щит. Але раптом із натовпу повільно вийшов... Бичико.

Старий, згорблений, але погляд твердий, руки не тремтять. Він став поруч із закоханими — як символ гідності, як незламна стіна.

І тоді Леван вистрілив.

Куля летіла прямо в Софі. Аміран встиг лише розвернутися…

Але… Бичико кинувся вперед і став щитом.

Удар. Кров. Тиша.

Бичико впав на руки Амірана. Його тіло вібрувало останнім подихом.

—
Бичико (ледве чутно):
— «Я втратив усе... Але ви — моя надія… Живіть…»

Його очі згасли.

Охорона кинулася до Левана,але Амиран зупинив їх рукою,адже небезпека ще не минула...

Софі (в істериці):
— «Ні! Ні-ні-ні! Бичико, тримайся! Бичико!!!»

Аміран закляк. Він опустився поруч, тримаючи старого за плечі, але було пізно. Останній подих втік крізь зморшки доброти.

І тоді… вона піднялася.

Софі.

Очі заплакані, але холодні. Вона підняла пістолет, який випав із рук Бичико.

Перед нею — Леван. Він ще тримав у руці свій пістолет, дихав важко, шалено, з одержимою люттю в очах.

—
Софі (крізь сльози, зламана):
— «Це ти… Ти зламав усе в мені… Знищив моє життя… вбив нашу дитину… Бичико…Я ненавиджу тебе всім серцем ....ти знищив мене....зруйнував моє життя....»

—
Леван (плює в бік):
— «І що ти зробиш? Ти ж ніхто. Завжди була ніким…»

Постріл.Софі встигла вистрілити раніше охорони Амірана .

Леван впав. Його скривлене обличчя поблідло. Кров потекла з боку живота.

Він ще був живий. Він корчився від болю, шипів від злості.

—
Леван (хрипко):
— «Це ще… не кінець…»

Софі опустила пістолет і відвернулася. Аміран тримав її — міцно, обережно. Позаду тремтіло весілля, а попереду починався новий бій — уже за справедливість.