Розділ 85: "Гнів хижака"

У просторому кабінеті Левана Мегрелі панувала гнітюча тиша. Всі штори були закриті, світло тьмяне. На екрані ноутбука — свіжа аналітика з ринку. Великі літери у заголовку не залишали сумнівів:

"Гусейнов повернувся. Його фірма оживає."

Леван з силою зламав сигару пальцями. Його обличчя налилося люттю. Пальці нервово стукали по столу. Він підвівся, пройшовся туди-сюди, потім різко кинув стілець у стіну.

— Він... живий. Він ще й набрав силу... якого біса?! — закричав Леван, немов звір у пастці.

— А ще... — додав помічник, кидаючи на стіл фото з камер — Ваша дружина, Софі... вона з ним. Бачили їх удвох.

Тиша. Мовби весь світ навколо замовк.

У Левана затремтіли руки. Його груди ходили вгору-вниз. Він схопив телефон і, не роздумуючи, набрав номер.

— Заза, слухай уважно. Ти обіцяв, що прибереш його. Він не просто живий, він стає сильнішим, а вона знову з ним!

Голос на іншому кінці дротa був спокійним і холодним:

— Я дію тоді, коли момент найбільш вигідний. Якщо знову провал — я несу втрати. Мені нецікава емоційна помста. Мені потрібен абсолют.

— Ти що, граєшся зі мною? — рикнув Леван.

— Я не граю. Я добиваю. І доб’ю. Але не тоді, коли ти кричиш у слухавку. А тоді, коли він навіть не встигне моргнути.

Леван не сказав більше нічого. Він кинув телефон об стіну. Потім опустився в крісло й уперся руками в обличчя.

— Він забрав її… Вона повернулася до нього...

Його розум охоплював не тільки гнів, а й страх. Леван відчував, що гра вийшла з-під контролю. І тепер ставки — як ніколи високі.

Ніч опустилася на місто. Лампи відкидали тремтливі тіні на стіни квартири. Аміран сидів у кріслі, тримаючи чашку чорної кави. Шахед стояв біля вікна, ледь відгорнувши фіранку.

— Той самий чорний фургон... вже третій день поспіль, — сухо сказав Шахед.

— І біля офісу  я бачив знайоме обличчя. Один із тих, хто колись працював на Мегрелі, — відповів Аміран, поставивши чашку на стіл.

— Вони не відпустять тебе просто так. А особливо, коли дізналися, що ти знову з Софі. Вона для Левана — власність.

Аміран мовчки кивнув. Його очі спалахнули темним блиском.

— Тоді ми використаємо це, — сказав він нарешті. — Весілля. Ми з Софі оголосимо про нього офіційно. І розіграємо виставу, на яку Леван точно клюне.

Шахед сів навпроти, нахилившись ближче.

— Ти хочеш зробити з весілля приманку?

— Саме так. Ми запросимо журналістів, офіційних осіб, друзів… І дамо зрозуміти, що цього разу я вже не зникну. Нехай Леван покаже себе.

— І що, якщо він спробує вдарити саме там? На весіллі?

— Я на це і розраховую. Але ми будемо готові. Я вже говорив з правоохоронцями. Ті, кому я довіряю. Вони будуть там. Озброєні.

Шахед усміхнувся.

— Весілля як війна. Романтично.

— Ідеально. — Аміран підвівся. — Цей раз я не залишу шансу нікому