Розділ 79. "Повернення з пекла"

Того вечора в домі Анни й Бердо панувала особлива тепла атмосфера. Малюк, їхній новонароджений син, щойно заснув, і Софі з усмішкою на губах перекладала його в колиску. Потім повернулася до вітальні, де Анна ставила на стіл чай, а Бердо гортів канали в телевізорі, шукаючи щось ненав'язливе, що можна було б подивитися разом.

— Ну що, вечір спокою, — усміхнувся він, натискаючи на пульт.

Аж раптом картинка змінилася. Ведуча на екрані виглядала збудженою і навіть трохи наляканою:

> — Надзвичайна новина! Скандал століття!
Бізнесмен, якого понад рік тому вважали загиблим в авіакатастрофі, Аміран Гусейнов, — живий.
Щойно він особисто з'явився на засіданні ради директорів власної фірми та викрив зраду свого друга і партнера Вано Ганадзе.
"Я повернувся з пекла," — заявив Гусейнов.
Вся країна шокована. Ми слідкуємо за розвитком подій…

Камера показала кадри з прес-конференції — вишуканий діловий костюм, різкі риси обличчя, глибокий шрам через щоку, і очі… ті самі очі, в які Софі колись дивилася, забуваючи дихати.

Софі не поворухнулася. У кімнаті запала мертва тиша.

— Ні… — прошепотіла вона. — Це… це не можливо…

Її очі налилися слізьми, руки затремтіли. Кров відступила від обличчя. Анна підбігла до неї, але Софі вже вставала, ніби в тумані, зробила крок… і впала, як підкошена.

— Софі! — закричала Анна, кидаючись до неї.

Бердо вже викликав швидку. Малюк у сусідній кімнаті заплакав, але в цей момент весь світ Анни звузився до обличчя її подруги, що лежала без тями, з тремтячими віями, на яких ще блищала сльоза.

Ледь чутне пискання апарата, запах ліків і приглушене світло. Повітря в палаті було важке, ніби насичене спогадами.

Софі повільно відкрила очі.

Спочатку — тиша. Потім — знайоме обличчя. Анна сиділа поруч, тримаючи її за руку, мов боялася відпустити, наче Софі могла знову зникнути, розчинитись, як примара.

— Ти… тут?.. — прошепотіла Софі, ледь чутно.

— Тут. Я поруч. — Анна всміхнулась крізь сльози й міцніше стиснула її долоню. — Ти знепритомніла. У тебе був нервовий зрив.

Софі кліпала повіками, ніби намагаючись вичавити зі спогадів сон чи марення.

— Це був не сон, так? — її голос зірвався. — Він… живий?..

Анна мовчки кивнула. Очі Софі наповнилися сльозами.

— Я… Я бачила його. Він був такий самий… і такий інший… Але це він. Це був він, Анно!

Софі закрила обличчя руками. Її тіло здригалося від ридань, які так довго жили всередині, стиха, під серцем.

— Він живий… Увесь цей час… А я думала, що збожеволіла. Я ж відчувала його, вві сні… Його голос, дотик, очі… Він кликав мене…

Анна зняла з її чола пасмо вологого волосся.

— І ти його почула, Софі. Ти його завжди чула. Бо ваше серце ніколи не мовчало.

Софі рвучко сіла, злякано озираючись:

— Я повинна його побачити. Я мушу…

— Заспокойся. Ти ще дуже слабка. Але я обіцяю — ти його побачиш. Він вже повернувся з пекла, Софі. А тепер він знайде свій шлях до тебе.
 

— Він живий… — тихо прошепотіла вона. — Але… чому ж він мене не шукав?..

Анна, яка щойно поклала малюка спати, підійшла ближче й присіла поруч. На обличчі подруги було співчуття й тривога.

— Софі, послухай… — вона взяла її за руку. — Можливо, на це були серйозні причини. Ми не знаємо, що з ним сталося після катастрофи.

— Але я чекала… кожен день… — очі Софі блищали від сліз. — Чекала, коли з’явиться хоч тінь, хоч знак, що він живий. Я б усе віддала, щоб побачити його ще раз. А тепер, коли він живий… мовчить. Не прийшов. Не написав. Не подзвонив…

— Можливо, він не міг… — Анна обережно заглядала їй в очі. — Або не пам’ятав… або його хтось зупинив. Софі, ти ж не знаєш, що він пережив.

— А може, просто не хотів… — голос Софі здригнувся. — Може, я йому більше не потрібна. Особливо тепер… після всього…

Анна обійняла її міцно, як дитину.

— Не смій так казати. Якщо він справді тебе кохав — він повернеться.  

Софі заплющила очі, а сльози безшумно скотилися щоками. Її серце стискалося, розриваючись між вірою і страхом.