Розділ 74. План відплати

Амиран мовчки сидів у машині, запаркованій на околиці Батумі. Він дивився на горизонт, де сонце вже ховалося за горами. Його очі були темні, сповнені болю і рішучості.

Поруч — Шахед. Той знав, що не можна говорити першим. Аміран переварював правду, яка кілька днів тому впала на нього, як крижаний душ: він — Амиран Гусейнов, той самий, якого вважали мертвим. Його друг — зрадник, а за спиною цього друга, ймовірно, стоїть щось більше. Хтось потужний.

— Він не міг сам це зробити, — нарешті озвався Амиран. — Вано був хитрий, але не мав ані мужності, ані впливу, щоб вивести з ладу приватний літак і засекретити справу.

Шахед кивнув.

— Я теж так думаю. За ним хтось стоїть. Хтось із грошима і зв’язками. Хтось, хто хотів тебе мертвим — не просто через бізнес. Це особиста помста. І вони були впевнені, що спалили тебе раз і назавжди.

Амиран скривився.

— Значить, ми змусимо їх думати, що привиди повертаються.

Він витягнув зі старого рюкзака тонку теку з інформацією, яку вони вивели завдяки корумпованим контактам у поліції.

— Це наша нитка. Ми підемо за нею — і витягнемо на світло кожного, хто стоїть за цим. Почнемо з Вано. Він думає, що я мертвий. Ми використаємо це.

Шахед уважно дивився на друга.

— Ти маєш план?

— Так. Я з'явлюсь у потрібний момент. Але спершу — ми виведемо Вано на чисту воду. Знайдемо його слабке місце. Людей, якими він користується. Гроші. Таємниці.

— А потім?

Аміран глянув йому в очі.

— А потім я поверну собі те, що належить мені. Своє ім’я. Своє життя. І, можливо… свою любов.

Шахед потиснув йому руку.

— Я з тобою до кінця, брате.

У темряві загорілося світло фар. Їх чекала машина, нові документи — і нова битва, яка от-от мала розпочатися.
 

— Ти впевнений? — спитав Шахед, дивлячись на новеньке посвідчення охоронця з іменем Ілля Кверквелі.

— Абсолютно, — холодно відповів Амиран, ховаючи власне підроблене посвідчення, де значилось: Теймураз Гелашвілі.

Вони стояли перед скляною будівлею — одним із офісів компанії, яку колись заснував сам Аміран. Колись його гордість. Тепер — гніздо зради.

Вано зробив усе, щоб стерти навіть згадку про Амирана. Змінив назви фірм, переклав володіння на інші рахунки. Але справжні люди, ті, хто залишився працювати роками, пам’ятали… Аміран сподівався, що вони не впізнають його в чоловікові з коротким волоссям, глибокими шрамами і новим прізвищем.

— Запрошення на роботу оформлені, — сказав Шахед. — Завтра о дев’ятій — наш перший день.

— Добре. Ми маємо час, щоб вивчити кожен крок Вано. Його графік. Його звички. Його захист. І головне — хто ще поруч із ним.

На наступний день їх зустріли як звичайних новачків. Начальник служби охорони відзначив їх хорошу фізичну підготовку й дисципліну. Їм дали нічні зміни й доступ до внутрішніх коридорів.

Уперше за весь рік Амиран ступив у свій дім. Але не як господар. А як привид.

---

У перший тиждень вони мовчки спостерігали. Амиран вивчив, які двері зачиняються лише на ключі, хто і коли прибуває до офісу. Він бачив, як Вано з’являвся у своєму кабінеті з охороною, спілкувався з клієнтами, давав накази. Усміхався, жартував, виглядав, як успішний бізнесмен.

Але Амиран знав — за цією маскою криється зрадник.

Одного разу, проходячи поруч, Вано навіть привітався з "Іллею" (Амираном), не підозрюючи нічого. Амиран мало не стиснув кулак. Та стримався.

— Ти тримаєшся краще, ніж я думав, — прошепотів Шахед у гарнітуру пізніше тієї ночі.

— Це лише початок, брате. Я хочу, щоб він сам покликав смерть у свій дім. І не зрозумів цього до останньої секунди.

---

Уночі, в комірчині для охорони, вони розгорнули план: дізнатися, куди Вано ховає гроші, з ким із політиків і силовиків він пов’язаний, хто допомагав покривати авіакатастрофу… І головне — як довести його провину на весь світ.
 

Темна ніч огорнула будівлю холдингу. Годинник пробив другу ночі, коли Амиран і Шахед, вбрані в охоронну форму, вийшли з кімнати безпеки.

— Камери — зараз, — тихо прошепотів Шахед, натискаючи комбінацію кнопок на системному пульті.
Екран мигнув, і на кілька секунд зображення з камер зникло. Потім знову з’явилося — те саме відео, що вони заздалегідь записали: порожні коридори, нічна тиша.

— Тринадцять хвилин, — сказав Шахед. — Не більше.

Амиран кивнув і рушив темним коридором, який вів до верхнього поверху — до колишнього кабінету, де він колись планував будівництва, рахував прибутки, проводив перемовини з міністрами… А тепер сидів зрадник.

Замок відкрився легко — Шахед давно навчився працювати з кодовими панелями. У кабінеті стояла важка тиша. Все виглядало без змін, але запах був чужим. Невідомі парфуми. Інший розклад речей.

Амиран підійшов до шафи, яка колись була його. Вона була замкнена.
— Відійди, — сказав Шахед, діставши тонкий металевий ключ. За кілька секунд замок клацнув.

Вони відкрили внутрішній ящик — і там, між стандартними документами, побачили те, що шукали:

Копії підставних угод про передачу власності.

Фінансові транзакції на офшорні рахунки.

Підписи, сфальсифіковані за ім’ям Амирана.

Договір з невідомою третьою стороною… з прізвищем Леван Мегрелі внизу.

—Знайоме прізвище .Ось ти й попався, — прошепотів Амиран, глянувши на документи. Його пальці стиснулись.

— Фотографуємо. І кілька найважливіших копій — з собою, — сказав Шахед.

За дві хвилини все було готово. Вони повернули кожен папір на своє місце — наче ніхто й не чіпав. Закрили шафу, стерли сліди.

— Камери, — сказав Шахед, повертаючись до пульта. Запис з "фейкових" камер закінчувався, вони швидко перемкнули систему назад.

— Все, — коротко сказав він. — Наче ми й не виходили.

Амиран востаннє глянув на монітор охорони — порожні коридори, нічна тиша. Але він знав: ця ніч змінила все.

Вано був не просто зрадником. Він був маріонеткою. Амиран тепер мав у руках ланцюг, який вів до головного ворога.