Розділ 70 Той, хто лишився жити

— Шахед… Це я. Це мій дім, моя історія, моє обличчя. — голос Амірана тремтів, а в грудях все ще жевріло дивне відчуття нереальності.

Вони сиділи на кухні в квартирі друга. Нічна тиша обволікала кімнату, за вікном мерехтіли вогні Батумі.

Шахед мовчав. Потім прошепотів: — Ти… Аміран Гусейнов.

Аміран кивнув.
— Але не кажи нікому. Навіть Бичико не знає.

Шахед витер піт з лоба. — Що ти будеш робити?

— Поки не знаю. Спершу я хочу все з’ясувати. Чому я… мертвий? І хто насправді лишився живим за мене?

Вони разом відкрили ноутбук. Аміран набрав у пошуку: “Аміран Гусейнов. Авіакатастрофа.”

Перед очима з’явилися десятки статей:

> “Трагедія в горах: загинув бізнесмен Аміран Гусейнов.”
“Один із найвпливовіших чоловіків Грузії не повернувся з приватного перельоту.”
“Його імперію очолив друг і партнер — Вано Ганадзе.”

Шахед прочитав уголос: — У Гусейнова не було сім’ї. Батьки загинули, родичів не залишилось. Лише друг і партнер Вано…

Аміран втупився в екран. У нього стискалося серце. Вано. Найближча людина. Друг дитинства. Але чому саме він сьогодні володіє всім?

— Мене ніби… витерли, — прошепотів Аміран. — Але хтось цим скористався.

— І цим хтось був Вано?

Аміран не відповів одразу. Поглянув на темряву за вікном.

— Якщо це він… я мушу дізнатись. Але повертатися в своє життя я не можу. Ще ні.

— А як же… хтось, хто міг бути тобі важливим? Дівчина? Дружина?

— Я все ще нічого не пам’ятаю про неї, — похитав головою Аміран. — Але… в душі я знаю — вона була.

— Ти готовий? — запитав Шахед, заходячи в кімнату, де Аміран сидів у повній темряві, втупившись у вікно.

— Я готовий почути все. Навіть якщо це розірве мене навпіл, — відповів той.

Вони поїхали на інший кінець міста, у маленький підпільний бар, де, здавалося, зібралися всі, хто вміє мовчати. Там їх чекав поліцейський у цивільному — сухий чоловік із хижим поглядом, що давно забув, що таке совість.

— У вас є… те, про що ми говорили? — спокійно запитав Шахед, поклавши на стіл конверт із грошима.

Поліцейський непомітно сунув йому флешку.
— Тут усе. Дані з розслідування, які ніколи не потрапили в офіційні звіти.

Аміран нервово стискав пальці. Він не зводив погляду з людини, яка щойно продала йому частину його знищеного життя.

Увечері вони сиділи в квартирі, переглядаючи матеріали на ноутбуці.

Папки були підписані «Внутрішнє розслідування», «Бортова аналітика», «Підозри саботажу».

— Подивись сюди, — сказав Шахед і навів курсор на звіт інженера з технічного обслуговування.

> "Перед вильотом було зафіксовано, що одна з систем стабілізації працювала з перебоями. Сигнал про це був, але наказано було «ігнорувати» попередження. Є підозра, що система була навмисно пошкоджена за кілька годин до вильоту. Висновок: технічна несправність мала критичний характер і могла призвести до аварії. Рекомендація: розслідування причин втручання."

Аміран відкинувся на спинку стільця, в груди йому вп’ялася тиша. Він вдихнув глибоко, але повітря стало ніби важчим.

— Це було не нещасним випадком… — прошепотів він.

Шахед стиснув щелепу.

— Це була спроба вбивства. І вона була ретельно спланована. Вони не хотіли, щоб ти вийшов з того літака живим.

Аміран подивився на монітор, ніби намагаючись побачити крізь нього обличчя зрадника.

— Хтось знав, коли я полечу. Хтось мав доступ до літака. Хтось, кому я довіряв.

Його голос став крижаний. Пальці стислися в кулаки.

— Я знайду цього «когось», Шахеде. І змушу відповісти за все.

— Ми разом це зробимо. Але тепер ти маєш знати одне: це не просто зрада. Це війна. І якщо ти повернешся — їхній світ почне сипатися.