Розділ 63. Там, де тиша болить більше за крик

Життя Софі змінилося — знову.
Вона більше не мешкала в просторому будинку Анни. Хоч подруга і запевняла, що їй ніколи не буде тягарем, Софі не могла залишатися, знаючи, що Анна з Бердо готуються до нового етапу — народження дитини.

Вона зняла крихітну квартиру на околиці Батумі. Маленька кухня, одне вікно, старе ліжко, чайник, що постійно підтікає. Але вона була вдячна. Тут — тиша. І тут вона могла нарешті… боліти мовчки.

Щоранку, вдягаючи просту сукню й зав'язуючи волосся у хвіст, вона вирушала до невеликого кафе в центрі міста. Робота офіціантки була важка, з нескінченними підносами, примхливими клієнтами і натертими ногами. Але це відволікало. Хоч трохи.

---

Її серце — ще в горах

Софі поверталася додому пізно ввечері. Сиділа на підвіконні зі склянкою чаю в руках. І знову — відкривала старі газети.

Заголовки не змінювались:

> “В авіакатастрофі загинув відомий бізнесмен Амиран Гусейнов. Ідентифікація тіл ускладнена через сильне обгоряння…”
“Розслідування триває. Причини падіння літака невідомі. Ймовірна технічна несправність.”

Софі читала це вже сотні разів. Можливо, тисячі.

Але щоразу серце стискалося однаково.

> "Це не правда..." — шепотіла вона, — "Це не може бути правда..."

Вона згортала газету, вкривалася старим пледом і лягала спати з тим самим відчуттям:

Амиран десь є. Він дихає. Він живий.
І навіть якщо вона ніколи його не знайде — вона не зрадить пам’яті про нього.