Розділ 60. Новий притулок

— Ви не можете залишатись тут, — твердо сказала Махра, вкриваючи Бичико додатковим пледом. — У вас більше немає даху над головою. А в мене — велика квартира в Батумі. Поїдете зі мною.

Бичико покрутив головою:

— Місто не для нас, Махро. Я в цих горах усе життя прожив…

Але Махра не слухала заперечень:

— У тебе перелом ребра, дядечку, і посттравматичний кашель. А ти, Гочо, — вона подивилася прямо в очі Амирану, — маєш загоїти не тільки тіло, а й душу.

Амиран мовчки дивився у вікно. Його шрамоване обличчя застигло, але в глибині очей з’явився сумнів. Йому не хотілося їхати… та й залишитися тут було неможливо.

— Я не можу знову стати тягарем, — нарешті промовив він тихо.

— Тягарем? — Махра обурено зітхнула. — Гочо, це ти врятував дядька з палаючого будинку. Ти не тягар — ти родина. Хочеш ти того чи ні.

Її слова, теплі, проникливі, змусили Амирана знову замислитись. Він не знав, ким був у минулому, але зараз… ці люди стали для нього всім, що в нього залишилося.

---

Дорога вниз

На світанку вони зібрали речі. Сусіди допомогли донести залишки вцілілого одягу та ліків. Махра завантажила усе в машину й подбала про комфорт поїздки.

Дорогою Бичико задрімав, а Амиран мовчки дивився на пейзаж, що проносився за вікном. Гори залишались позаду — могутні, суворі, мовчазні свідки його болю і порятунку.

— Ти колись був дуже сильним, — тихо мовила Махра, не зводячи очей із дороги. — Я бачу це. І ти знову станеш таким.

— А якщо я не хочу знати, хто я? — раптом промовив Амиран. — Якщо там, у минулому, було щось таке… що краще залишити назавжди в пітьмі?

— А якщо там — твоє справжнє щастя? — м’яко відповіла Махра.

---

Новий дім

Квартира Махри в Батумі була просторою, світлою, з видом на море. Вона підготувала дві кімнати — одну для дядька, іншу для Амирана. Усе було акуратно, з любов’ю.

— Почнемо з малого, — усміхнулася вона, розкладаючи рушники. — Ти відпочинеш. Потім ми підемо до лікаря. А там подивимось.

Амиран стояв біля вікна, вдивляючись у горизонт. У грудях стискало. Було відчуття, ніби він зробив крок у невідомість. Але ця невідомість була набагато спокійнішою за його зруйноване минуле.

Він просто не знав, що пам’ять обов’язково повернеться.

І коли це станеться — усе зміниться.