Розділ 53. "У Зраді, як у дзеркалі"

Вано мовчки вів машину вузькими серпантинами гірської дороги. Поглядаючи краєм ока на Софі, яка, здавалося, вже змирилася з тим, що всі її зусилля знайти коханого виявилися марними, він ніби всотував її біль. Але в його душі щось було інакше. Не співчуття. Не жаль. Інше — темне, приховане і зрадницьке.

Коли Софі врешті-решт вийшла біля будинку Анни, щиро подякувала Вано. Її очі були втомлені, але в них ще тліла надія. Він посміхнувся — звично і тепло — та тільки-но двері зачинилися за її тендітною постаттю, Вано дістав з кишені телефон. Його пальці, впевнено і швидко, набрали знайомий номер.

— Алло? — відповів голос, глухий, але холодний.

— Це я, — спокійно промовив Вано. — Вона все ще шукає його. Софі переконана, що Амиран живий. Вона їздила горами, опитувала селян, навіть у місцевого знахаря Бичико була. Але нічого не знайшла. Зараз вона в Батумі, у Анни.

На тому кінці зв’язку запала мовчанка. А тоді...

— Дурна жінка... — стиха прохрипів Леван. — Вона не заспокоїться, поки не знайде його. Якщо він і справді живий — це може все зруйнувати.

— Я зробив усе, як ти просив. — сухо відрізав Вано, але в його голосі не було ані натяку на лояльність, ані на докір. Лише — відчуження. Леван цього не відчув.

— Тримай мене в курсі. Якщо вона почне щось підозрювати — зупини її. Будь-якою ціною.

Зв’язок урвався.

Вано повільно прибрав телефон і подивився у дзеркало заднього виду. Його очі потемніли. Він сам не розумів, коли саме перейшов цю межу — з друга в зрадника. Але тепер було пізно. Минулого не змінити. І попереду — лише глибше в болото брехні...

> Софі не знала, що серед тих, кому вона довіряла найбільше — вже проріс корінь зради. І цей корінь отруював усе навколо...