Розділ 47.„Повернення до життя"

Вітер гуляв між вершинами гір, м’яко розгойдував верхівки сосен і приносив із собою запах смоли та снігу. Маленький дерев’яний будиночок, загублений серед зелених схилів, ховав у собі тепле, просте життя. І саме тут, у цій тиші, Амиран щодня робив крок до себе самого.

Він ішов повільно, але впевнено, спираючись на дерев’яну палицю, яку сам вирізав. Його обличчя, наполовину прикрите шарфом, усе ще носило сліди жахливої пожежі. Права щока і шия — обпечені, але вже загоєні. Шкіра була червона, в деяких місцях — луската, груба. Рука в рукавичці приховувала опіки, які залишилися назавжди. Але очі… Вони були живі. Темні, глибокі, в них жевріло світло — тьмяне, та не згасле.

— Повільніше, — кинув із порогу старий Бичико, вбраний у потертий вовняний светр. — Ти ж ще не стрибун.

Амиран усміхнувся куточками вуст:

— Сходити в магазин — це вже не марафон.

— Для тебе — марафон, ще й у горах, — буркнув дід, але з теплом у голосі.

Амиран вже не лежав цілодобово, як у перші тижні. Зараз він вставав зранку, допомагав Бичико розпалювати піч, носив дрова, прибирав у хаті, навіть готував — хоч і трохи незграбно. Іноді вони сідали на лавці біля будинку, мовчали, дивилися на хмари або слухали радіо, яке Бичико приволік ще з радянських часів.

— Тобі не нудно зі мною? — якось спитав Амиран.

— Тобі не зрозуміти, хлопче, що таке п’ятнадцять років мовчання. А тут з’являєшся ти — буркотливий, впертий, поранений. Мені ніби життя знову в хату зайшло.

— Ти мене врятував.

— А я цього не планував. Просто побачив тебе, як тебе принесли. Ти — подарунок згори. Може, Бог дав нам обом другий шанс.

Амиран нічого не відповів. Усередині щось ворушилося — уривки снів, емоції, і тінь жінки… Та він не міг згадати. Вона — ніби ледь вловимий запах після дощу. Рідна. Але далека.

Цього дня вони разом спустилися до села. Амиран тримався осторонь, але навіть кілька селян віталися з Бичико, дивувалися його "гостю". Дід казав, що це його родич, який пережив нещастя, і тепер живе тут, відновлюється. Ніхто не ставив зайвих питань.

Амиран повертався додому з торбою картоплі й хлібом у руках. І з якоюсь незрозумілою тривогою в грудях. Як перед бурею. Як перед зміною.