Розділ 23. Втрата, що розриває душу

Вітер ніжно колихав штори в кімнаті, але Софі не помічала нічого навколо. Вона сиділа на дивані, дивлячись у телевізор без особливого інтересу, коли раптом на екрані пролунало звичне повідомлення новин.

« Відомий батумський бізнесмен Амиран Гусейнов загинув 3 тижні тому у результаті жахливої авіакатастрофи...»

Слова прозвучали, наче грім у ясний день. Серце Софі різко стиснулося. Вона застигла, очі розширилися від несподіванки і болю.

«Ні... це не може бути правдою...», — прошепотіла вона, намагаючись стримати сльози.

Усе навколо почало розмиватися, голос ведучої здавався далеким, а думки — розірваними на дрібні шматочки.

Софі відчула, як усередині щось зламалося. Той чоловік, який так несподівано увірвався у її життя, став частиною її душі. І тепер його не було.

Розпач, шок і безсилля огортали її, мов холодний туман. Вона обхопила голову руками, намагаючись зупинити той вир емоцій, який вирував у ній.

«Навіщо так? Чому саме він?» — ледь чутно шепотіла вона в темряві кімнати, відчуваючи, що світ навколо став ще більш порожнім і холодним.

У серці Софі розлилася холодна хвиля жаху, яка перетворилася на нестримний потік болю. Вона ніби впала в безодню розпачу — розум не міг прийняти того, що почула. Все навколо стискалося, світ ставав тьмяним і нечітким. Дихання стало поверхневим і частим, груди тяжко стискалися, наче хтось невидимий стиснув їх у руці.

У голові калатало від болю, думки розбігалися в усі сторони, але жодна не приносила полегшення. Зіниці розширилися, серце бешкетувало, а світ навколо почав швидко зникати.

Раптом перед очима замигтіли темні плями, колір зникав, і голоси з телевізора стали лише гулом десь далеко-далеко.

Софі більше не могла триматися — тіло розслабилося, коліна підкосилися, і вона повільно впала назад на диван, втрачаючи свідомість.

Софі лежала без тями на холодній підлозі, біля неї кинулася покоївка, її руки тремтіли, поки вона намагалася привести господиню до тями. Серце Софі билося шалено, дихання було поверхневим і ривком.

— пане Леване! — крізь сльози і тривогу шепотіла покоївка, беручи телефон. —пане  Леване, будь ласка, приїжджайте швидко!

Коли Леван прибув, він стривожено оглянув Софі. Його погляд став холодним, але в очах засяяла тривога. Без зволікань він викликав лікаря.

Коли лікар прийшов, він уважно оглянув Софі.

— Це сильний стрес, — сказав лікар низьким, спокійним голосом. — Також можливий початок вагітності, але це не точно. Потрібно негайно зробити аналізи у лікарні.

Леван стиснув кулаки, його обличчя стало кам’яним від шоку.

Софі, ще слабка, розуміла все — цей новий поворот подій лише додав її внутрішньому розпачу. Вона відчула, як сили покидають її, залишаючи лише розбиту, зранену душу.