Розділ 19. Політ у тінь

Амиран сидів у своєму кабінеті, розглядаючи листи і повідомлення про Софі, але все було марно — офіційно вона лише «дружина Левана Мегрелі». Немає жодної інформації про її справжні почуття, її думки, її потреби. Лише сухі факти, що ніби викарбувані в камені — її ім’я було оповите тінню Левана, як холодний ланцюг, що її тримає.

У грудях щось стискалося — це була безсилля і біль одночасно. Він відчував, як у його серці з’являється прірва, яку не могли заповнити ні багатство, ні слава. Там, у тій самотності, він усвідомив, що не може просто чекати — він мусить діяти.

— Вано, — почав він голосом, який ледве приховував розпач. — Я її шукаю. Про цю жінку майже нічого немає. Хто вона, що їй потрібно? Чому вона з Леваном? Всі навколо мовчать, ніби її немає насправді.

— Я знаю, Амиране, — відповів Вано спокійно, але в голосі було відчуття тривоги. — Це не просто жінка. Це родина Мегрелі. Ти влізаєш у небезпечні води. Леван — не той, з ким можна сперечатися. І ти це відчув на собі.

— Я не боюся, — сказав Амиран із рішучістю, яка здавалася йому навіть дивною. — Я не відпущу її. Вона заслуговує на щастя, а не на цей холод і жорстокість. Якщо треба — полечу в Тбілісі сам. Знайду її і заберу.

— Тоді ти маєш бути обережним, — попередив Вано. — Леван не простить і не забуде. Ти ж знаєш, що для нього сім’я — це все. Якщо ти порушиш цю межу, наслідки можуть бути жахливими.

Амиран зробив глибокий вдих, наповнений водночас і страхом, і надією.

— Нехай так. Я готовий боротися. За неї. За наше майбутнє.

Вано мовчки слухав, розуміючи, що його друг уже зробив свій вибір.