Розділ 10. Ніч, яка пахне свободою

Ванна кімната була наповнена ароматами парфумів і гучними піснями. Анна підспівувала пісні Beyoncé, фарбуючи губи, а її подруги крутились перед дзеркалом, приміряючи сережки.

Я стояла перед своїм відображенням.
Червона сукня облягала тіло, як шовк на воді. Волосся — легкими хвилями. Губи — як ягода граната.
Анна задивилась на мене з-за плеча:

— Софі... ти неперевершена.
Сьогодні — твоя ніч.

Я посміхнулась, але в серці ще щось стиснулось.
Я давно не була в цьому стані. Коли я — не чиясь дружина. Не обов'язок. Не тінь. А просто — я.

Клуб «Aurora» — наймодніший у Батумі.
Черга тягнулась на кілька десятків людей, але ми зайшли без зупинок — завдяки броні та знайомствам Анни.

Всередині — морські хвилі світла, дим від ароматного кальяну, музика, що заходила під шкіру.
Нам подали коктейлі, страви — усе найкраще.
Анна засміялась:

— Забудь про все, що було вдома. Сьогодні ми — королеви. І хай увесь світ зачекає!

Я ковтнула прохолодного коктейлю. І... наче вперше за роки... дійсно розслабилась.

Ми сміялися, танцювали, фотографувалися, обговорювали безглузді речі. І я — я жила. Не виживала. Жила.

Я відчула, як погляди звертаються на мене. Чоловіки дивилися довше, ніж звичайно. Жінки — заздрісно й захоплено.
Я була прекрасною. І я це знала.

— Софі! — крикнула Анна, перекриваючи музику. — Ти тільки подивись на себе! Ти, чорт забирай, виглядаєш краще за будь-кого тут!

Я розсміялася. І... так, я це відчула.

А потім — серце легенько стиснулось.
Мені здалося... знову... що хтось дивиться.
Такий же пильний погляд, як на прийомі в Батумі. Але в темряві, серед натовпу — я не могла зрозуміти, чий.

Можливо, це просто фантазія. А можливо — хтось таки стежить за мною.

Але вперше мені було не страшно. Навпаки — приємно.