Айдин 1

Я їхав дорогою до РАЦСу та почув що до мене хтось телефонує. Я зупинився на світлофорі та глянув в телефон. "Джекі" це був наречений моєї молодшої сестри Інесски. Я підняв трубку та зразу рушив на зелене світло.

-Привіт Айдине! Ти вже де там? Треба твоя підтримка, чесно дуже переживаю. 

-Привіт зятю! Ще десь десять- п'ятнадцять хвилинок тай буду.— Я повернув праворуч і побачив на головний дорозі пробку,— Може через двадцять. Ти не переживай сильно бо сили треба приберегти на вечір.

Я сперся всім тілом на спинку м'якого крісла.

-Ахахаха сьгодні будемо запалювати танцпол.— засміявся він у трубку. — Ти доречі забрав те що я тебе просив?

-Так забрав.

Я глянув на невеличку коробочку яка стояла на сусідньому сидінні біля водійського.

-Дякую тобі. Ну все мене кудись кличе Софія. Зустрінемось вже тут.

-Бувай!

Я скинув дзвінок. Ну наче пробка вже зменшується. Може встигну ще. 

Взагалі дивне відчуття їхати на весілля молодшої сестри. Наче недавно була ще маленька, а вже сьогодні стане дружиною для чоловіка. 

Я важко зітхнув. Це лише початок дня, а я вже втомлений. Сьгоднішні ранкові збори були такі метушливі наче в якомусь мурашнику. Пам'ятаю, як мама дивилася фільм "27 весіль" так от то в мене було враження що я попав у нього.

Через двадцять хвилин я приїхав до РАЦСу. Поправив сорочку і піджак, взяв коробочку та вийшов з машини. Я дійшов до входу і неочікувано побачив як Інеска виходить з дверей.

-Айдине! Ти приїхав! Дай будьласка ключі від своєї машини, я там в тебе дещо лишила.

Вона дивилася на мене блискучими блакитними очима красива як завжди в цій білій сукні.

-Привіт Інесско!—Я простягнув їй ключі.—Все гаразд?

Вона швидко забрала ключі, кивнула та побігла. Наскільки я знаю в людей можуть блистіти оці або від емоцій або від сліз. Якісь дивні в мене передчуття. 

Я зайшов у світлу залу, привітався з всіма, та сів на крісло.

Через декілька хвилин, я почув як відчинилися двері. Та обернувся на звук. До зали зайшла молода дівчина в чорних каблуках та брюках, зверху одягнена в білу сорочку красиво заправлену у брюки з трохи розстібнутими верхніми гудзиками та закоченими рукавами до ліктів. Я не міг зрозуміти здалеку якого кольору у неї очі. Волося у неї золотисто-русого кольору було зібране у низький довгий хвіст. У вусі в неї був бежевий наушник. Скоріш за все це організаторка або хтось із тієї агенції.

Я відвів від неї погляд та перемкнувся до розмови з Ітаном, старшим братом Джекі якому недавно виповнилось 40 років. 

Я не відводив очей від організаторки поки вона була в залі. Вона спілкувалася з реєстратором та деякими гостями.Потім вона вийшла з приміщення у коридор.

-Ітане я вийду на хвилинку.

Він кивнув і подав мені руку.

Я пішов до кімнати де мав би бути Джекі. Відкривши двері я побачив як він сидить на ліжку спершись ліктями на коліна.

-Привіт.

Він обернув голову усміхнувся та покрокував мені на зустріч.

-Привіт. Я тебе чекав!

Ми обнялись постукавши одне одного по спині рукою і відхилились.

-Я приніс те що мав.- я дістав з внутрішньої кишені піджака невеличку коробочку та дав йому.

-Дякую!- він взяв коробочку і відкрив її діставши срібну підвіску з лебедем.

-Вау! Дуже символічно враховуючи що фамілію вона отримає Лебідь.

Ми посміялися а потім ще трохи посиділи поговорили.

Десь через 5 хвилинок, я вирішив вийти подихати повітрям, та раптом стукнувся з кимось, коли виходив з дверей.

-Вибачте! 

Пропищала дівчина. Я зловив її за плече та помагав відновити рівновагу. Поки чекав коли вона встане я дивився вниз на її потилицю. І тут до мене дійшло що це та організаторка яку я бачив ще у залі.

-Добрий день, з вами все гаразд? — спитав її.

-Добрий день, так зі мною все добре.

Дівчина почала розглядати моє обличчя. Я прокашлявся від незручності.

-Ви брат Інесси?

-Так, це я.

Вона усміхнулася казковою усмішкою і глянула мені в очі.Нарешті я міг розгледіти якого вони кольору, вони були сіро-зеленими наче, берег чистого блакитного озера на якому ростуть дерева.

-Мені якраз вас треба. Скажіть де ви припаркували свій автомобіль?

 Я подивися ще на неї секунду тоді попрямував до автомобіля.

-Вас що, підвести треба?

-Ні не потрібно, просто ведіть мене до машини, будь ласка.

Я продовжив йти, та згадав шо не знаю як її звати.

-До речі, ви не представились.- глянув на неї краєм ока.

-Вибачте, я Мессаліна, організаторка весілля Інесси та Джексона.

Мессаліна. Я читав про імператрицю в римі Мессаліну,ну вона була дуже цікавою жінкою, не обмеженою так би мовити.

-Ух ти! Цікаве ім’я, я таке лише в якійсь книжці з історії читав, — я глянув на неї, вона відвернула голову від мене, можливо їй не вперше це кажуть,—А я Айдин.

-Приємно познайомитись.

Коли ми дойшли до моєї автівки вона заглянула в вікто та викрикнула шо Інесса там.

-З вами все гаразд?- спитала Мессаліна.

Я сперся на раму відкритих дверцят машини та слухав що відбувається.

 -Я не знаю, чи точно маю виходити за нього заміж!

Що бляха?!

Мессаліна спитала в неї причину.

-Сьогодні зранку я не могла знайти свій букет! Може це знак що він не той?!

Дідько! Вона сама точно не могла так подумати, скоріш за все їй цю думку нав'язала Наталі матір Джекі. Вона недолюблює Інесску через те, що вона модель. Я більше ніж впевнений що це саме вона, бо вона вірить у всі ці знаки долі і так далі.

Організаторка заспокоїла її і порадила де можна купити букет. Сама ж вона пішла в залу в я з сестрою в квітковий.

-Інесско це тобі Наталі таку хрінь наплела?

-Айдине я не розумію чому вона мене не любить, і так це вона мені сказала. Ці слова гризли мене сьгодні весь ранок. Мені так соромно що я могла навіть подумати що він не той.

Вона опустила голову і дивилася собі під ноги.

-Слухай ти з Джекі будете мати свій окремий будинок і цю жінку ви будете бачити дуже рідко, тому не звертай на неї сильної уваги. Йому вона теж не дуже довподоби.