Мессаліна 1

Я стояла біля входу в РАЦС і спостерігала, як свідки вставали на свої місця.Реєстратор шлюбу вже в друге перечитував якісь папери.Зала невеличка в білих та бежевих відтінках, крісла для свідків білі, а на головний стіл де стоять документи для підпису та обручки, прикрашений красивою скатертиною з золотими візерунками біля країв та вазою в якій букет сухоцвітів.

Я дивлюся на час: через 10 хвилин початок церемонії.

- Мессаліно, вийди в коридор, у нас проблеми.

Чую я з навушника і виходжу в коридор, де мене вже чекає Софа.

- Що сталося? — питаю, поправляючи навушник.

- Наречену не можу знайти. Наречений уже дзвонив до неї, але вона трубки не бере.

- У вбиральні або машині дивилися?

- У вбиральні немає, в машинах свідків, які на парковці, її теж не видно.

- Ясно. Іди заспокой нареченого, а якщо я не встигну знайти її то порозважай гостей.

- Добре.

Я вийшла на парковку і почала рахувати машини.Оскільки я стояла при вході у РАЦС, коли приїжджали свідки, то пам’ятала, хто на чому приїхав. Гостей було небагато — лише батьки з двох сторін наречених та брати і сестри, всього мало би бути дві машини.Я пройшлася і побачила якраз два автомобілі, та згадала, що брат нареченої приїхав пізніше за інших. Але його машини тут не бачу.

- Соф! Ти де? — спитала я в навушник, одночасно розшукуючи поглядом машину, яка мала приїхати пізніше.

- Я в залі. А що?

- Попроси брата нареченої вийти до входу РАЦС.

- Добре.

-Месалін його немає в залі.— голос Софи пролунав у вусі.

-Ясно буть там в залі, я пошукаю швиденько його.

Я якраз відкрила двері і хотіла зайти в середину РАЦСу  але стукнулася з кимось у груди.

-Вибачте!

Пискнула я та повернула собі рівновагу поки чоловіча рука мене притримувала за плече. Піднявши голову, я побачила високого чоловіка в костюмі з короткою щетиною та світло коричневим волоссям.

- Добрий день, з вами все гаразд? — спитав він низьким, наче у ведмедя, голосом.

-Добрий день, так зі мною все добре.

Я придивилась до нього. Здається це якраз брат нареченої.

-Ви брат Інесси?

-Так, це я.

-Мені якраз вас треба. Скажіть де ви припаркували свій автомобіль?

Він ще декілька секунд оцінював мене поглядом а потім почав кудись крокувати ліворуч від РАЦСу.

- А вас що, підвести треба? — спитав тихо.

- Ні не потрібно, просто ведіть мене до машини, будь ласка.

- До речі, ви не представились, — звернувся він до мене.

- Вибачте, я Мессаліна, організаторка весілля Інесси та Джексона.

-Ух ти! Цікаве ім’я, я таке лише в якійсь книжці з історії читав, — він поглянув на мене з усмішкою чеширського кота.Я відвернулася і закотила очі. Знаю що за книжку він читав.—А я Айдин.— мовив він.

-Приємно познайомитись.

Ми завернули за поворот і дійшли до заду будівлі, де стояв чорний джип.За весь цей час, що ми йшли, я помітила, що я йому до плечей, а це враховуючи, що я середнього жіночого зросту.

Я заглянула у вікно автомобіля і побачила білу сукню.

- Вона тут! — сказала я до Айдина.

Він відкрив двері машини. Інесса підняла голову та дивилася на нас.

- З вами все гаразд? — спитала я та сіла на заднє сидіння біля нареченої.

- Я не знаю, чи точно маю виходити за нього заміж!

Вона почала знову плакати, прикриваючи обличчя долонями.

- Чому ви так думаєте?—Я поклала свою долоню на її плече.

-Сьогодні зранку я не могла знайти свій букет! Може це знак що він не той?!

Вона почала ще більше ридати, притулившись боком до мене.Я згадала, що майже навпроти РАЦСу є квітковий.

- Знаєте, навпроти РАЦСу є квітковий, він, звісно, не популярний, але там продає дуже мила бабуся, яка сама складає букетики.Давайте підемо туди до неї, — запропонувала я, і вона глянула на мене поглядом, повним надії і я продовжила: — Це ж доля, що він так близько, а у вас букет пропав.Значить, можливо, букет, який створить старенька, повний ніжності, турботи та любові буде дуже символічним.

- Справді! Давайте! У нас небагато часу!

Ми вийшли з машини, і я пояснила, де та крамниця, щоб Інесса з Айдином пішли разом.А сама тим часом повернулася в залу.Я піднялася до реєстратора та попросила зачекати ще вісім-дев’ять хвилин.

- Підведи нареченого до дверей, щоб не затримувати час, — сказала я в навушник.

- Я вже, — почула відповідь.

- Молодчинка.

Загалом Інесса класна їй 26 років, блондинка, яка має блакитні очі. Вона працює моделлю наскільки я зрозуміла, а її чоловік Джексон режисером.Вони приємні люди як і їхня родина, мама мила жінка яка має свою пекарню, вона сама запропонувала щоб вона готувала дисерти на весілля доньки. А батько директор компанії гаджетів.Єдине я не дізналася ким працює її старший брат Айдин з яким я познайомилась. Йому наче 32 роки, тобто він старший за мене на 8 років. 

Я глянула в свій маленький блокнотик щоб прочитати шо по плану після розпису.

Якраз через 8 хвилин привідчинилися двері, через які послизнув Айдин всередину та став на своє місце.Я глянула на нього, і він усміхнувся та непомітно кивнув. Яке полегшення!

- Все, починаємо, — звернулася я до реєстратора та встала біля Айдина.

Наречені підійшли до столу, і реєстратор почав оголошувати промову. У Інесси був невеличкий букетик польових ромашок, упакованих у прозоро-молочну плівку, який дуже пасував до білої пишної сукні з мереживним корсетом та її блондинистого вкладеного волосся.Після клятв і підписів вони обмінялися обручками. Вона усміхалася широко і виглядала щасливою з тепер уже чоловіком. А це означало, що я все правильно зробила.Загалом після розпису весілля проходило чудово, без негараздів.Але це поки що…